™ by Me: Наші благодійні дропи — реально благодійні

Бренд одягу byMe вже 8 років закохує в українське. Вони починали з однієї швачки, а тепер мають команду з 30 осіб на виробництві у Вишгороді, шоурум на Хрещатику та власний благодійний фонд для допомоги ЗСУ та переселенцям. Розмір допомоги, наданої брендом за минулі два роки, складає понад 20 000 000 грн. Люди в однакових речах byMe обіймаються на вулицях в Україні та за кордоном, а не відводять погляд. Як їм це вдалось? Говоримо про це зі співзасновниками бренду Аліною та Дмитром Сердюк.

За нашими спостереженнями, останнім часом з брендом ™ by Me сталась трансформація. З одного боку таке враження складається завдяки культурним проєктам, з іншого — благодійним. Чому ви змінили стратегію або адаптували її?

Дійсно, ми чуємо зараз про відчуття цих змін від багатьох, але зсередини, чесно кажучи, це закономірні кроки шляху, яким ми поволі йдемо від моменту створення. Ми ще до повномасштабного вторгнення обрали собі за мету закохувати в українське, тоді, коли це ще не було таким всеосяжним, як нині. З фондами співпрацювати ми теж почали ще до вторгнення, але робили це, на мій погляд, недостатньо системно. Тому конкретно напрям допомоги нині зміцнів: підтримуємо і військових, і цивільних в різний спосіб. 

Як складалась ваша співпраця з благодійними фондами?

Зараз благодійні дропи не є чимось новаторським. Але ми сформували свій підхід до їхнього створення ще до вторгнення. Тоді ми робили капсулу шкарпеток з фондом “Кожен може”, і всі кошти перераховували їм. Ми вважаємо, що благодійна ініціатива має бути дійсно благодійною, тому не може бути “відсотку від прибутку” чи “відсотку від доходу”, що піде на допомогу. Ми зі свого боку як бренд вкладаємо в благодійну річ свій ресурс. Наші клієнти — створюють додану вартість, коли цю річ купують. Таким чином ми з клієнтами рівноцінно вкладаємо кошти в благодійність, а не намагаємось приховано покрити собівартість. В результаті всі наші благодійні дропи — на 100% благодійні. 
На момент вторгнення ми готували другу капсулу для “Кожен може”, завершили її. А потім подумали: чому б не створити свій фонд? Ми дізнались, що благодійні фонди можуть залишати до 20% коштів на операційну діяльність, але ніколи цим не користувались. Все, що отримуємо, передаємо.

Хто опікується фондом? У вас є окрема людина чи команда?

У 2023 в команді фонду було 5 людей: це ми, пара наших друзів Дарина та Олексій, а також ще один товариш, волонтер та ветеран АТО Ярослав. Оскільки ми хотіли передавати допомогу коректно, щоб автомобілі й бронежилети були на балансі, то з’явилось багато роботи з документами, яку взяла на себе Дарина. Олексій та Ярослав використали свій досвід та вправність, аби знаходити та передавати необхідні військовим речі. Ми з Дмитром ухвалюємо фінансові рішення щодо того, кошти з яких речей чи колекцій будуть наповнювати фонд. Ми ж і даємо командам продажів та маркетингу бачення того, як комунікувати про це. Раніше це відбувалось у ручному режимі, а тепер розробили стратегію просування ідей, зборів, залучення інших компаній. 

А як ваша команда сприймає такі “екстра-задачі”, це їх залучає?

Наприкінці минулого року ми якраз представили бізнес-стратегію. Аби її втілювати, потрібні емпатичні, небайдужі люди, які поділяють наші цінності, для яких допомагати, коли можеш, — природно. Люди, які працюють з нами зараз відповідають цим критеріям. І що найцікавіше, вони притягують таких самих на нові вакансії. Тобто ефективніше написати пост про вакансію в наші соцмережі, ніж опублікувати її на якомусь агрегаторі. Ми оплачуємо роботу з благодійною колекцією так само як з не благодійною, але фахівець може додатково відчути свою приналежність до доброї справи. Вони самі розповідають про цю можливість та репостять наші збори, без нагадування чи якихось бонусів. А коли ми робили акцію з листами від діток-переселенців до Миколая, кожен учасник нашої команди взяв собі один і більше цих листів, аби діти мали подарунки. Тоді всі сказали, що пишаються, що працюють з соціально відповідальним брендом. Тобто у нашій стратегії вже врахований внесок команди. Далі ми думаємо, як залучати ширше коло. 

На які бізнесові показники впливає наявність у вас корпоративної соціальної відповідальності? Що ви помітили?

Завжди кажемо команді, що кошти заробляти для бізнесу це важливо, але бізнес має бути корисним. Він має нести суспільству щось важливе. Тобто перший показник — це залученість команди, віра в те, що ми робимо. Другий і мабуть, найважливіший, — це наші клієнти та клієнтки, які повертаються знову та знову, хочуть закохуватись в українське. Ми маємо відгуки про те, що людина обирає наші речі, бо поділяє ті самі цінності, а також про те, що бірка об’єднує людей. Умовно, коли ви бачите когось в такій самій речі, що й на вас, вам радісно. Тому наша ціль — згуртувати навколо себе цих свідомих українців, бо це основа свідомого суспільства. Є ще одна річ, яку складно обрахувати якоюсь однією метрикою — готовність розділити нашу соціальну місію. Коли виробництво зупинилось у лютому 2022 року, ми вийшли до клієнтів та попросили підтримки через сертифікати. Це спрацювало. Крім того, ми бачимо, що клієнтів в принципі стає більше та зростає інтерес до благодійних колекцій.

А скажіть, будь ласка, а як ви прийшли до інтеграції українських культурних мотивів в колекції?

В якихось проявах ми працювали з українськими мотивами завжди. У 2019 році наша дизайнерка шукала ідею для квіткового принта — доволі традиційна історія для весняно колекції. А тоді її бабуся підійшла до столу й запропонувала подивитись Червону Книгу для натхнення. Це було миттєве рішення — зобразити рідкісні рослини України, бо вони свої, красиві та потребують захисту.  У 2020 році, під час пандемії, ми використали образ Говерли, щоб підняти настрій тим, хто не міг мандрувати. Це найвища гора України, символ свободи, натхнення — якісь такі були у нас асоціації тоді. Разом з колекцією про Говерлу вийшов дроп про Тендрівський маяк, бо які гори без моря і навпаки. Все це було експериментами, тому ми стежили, чи відгукується такий підхід невеликих колекцій людям. Виявилось, що дуже подобається, і це наш особливий шлях. Тепер ми маємо тематику колекцій, розписану на пів року вперед. До того ж коли ми тільки починали формувати колекції, то там більшість речей були базовими, а лише деякі яскраві, впізнавані. Пройшло декілька років, і тепер у кожній колекції ™ By Me нуль речей, які нічого не означають. Ми, українці, звикли цікавитись іншими культурами, але нам як бренду дуже важливо надихнути на те, щоб також цінувати й оберігати своє. 

З Червоною книгою зрозуміло, а як ви працюєте зі складнішими темами? Про театр “Березіль”, наприклад.

Сьогодні кожен може знайти інформацію про що завгодно. Але постає питання, як відрізнити правду від стереотипів, міфів, фейків? Саме тут починається наша відповідальність, бо заради колекцій за мотивами косівської кераміки, петриківського розпису чи чогось подібного ми спеціально проводимо дослідження. Це може бути вивчення книжок з теми, експедиція, консультація з науковими співробітниками музеїв чи іншими фахівцями. Те, що ми робимо якісні речі, які хочеться носити, є тільки поверхнею айсбергу, адже ми також є місточком між дослідниками, які багато років розвивались у своєму замкненому академічному світі, й широким загалом. Ми допомагаємо пізнавати своє. 

Ви колись стикались з хейтом? За що вас сварили?

У нас була колекція, присвячена найбазовішим українським орнаментам. Щоб обрати, які саме хочемо використати, ми спирались на книгу Олени Пчілки й додали її історію про символізм орнаментів. У коментарях нам прилетіло від студентів-фольклористів зауваження, що символізм не є науково доведеним. Також, наприклад, існує дві апокрифічні історії про Леся Курбаса: про те, що його та Миколу Куліша застрелили однією кулею, і про те, як він взяв з собою на заслання саджанець української тополі. Це дуже емоційні історії, які чіпляють, які передають дух епохи Розстріляного Відродження. Проте, якщо дивитись на сухі факти, то в таборах щоденників не писали й камер спостереження не було. Все, що ми маємо, це свідчення, перекази, історії тих, хто також був в тому таборі. Тобто ми завжди маємо тримати баланс між фактами та інтерпретацією, тим, як люди їх бачать. Нам би дуже хотілося, щоб саме такі колекції викликали суспільні обговорення, бо віримо, що це може допомогти віднайти коріння, полюбити свої традиції, подолати засвоєну меншовартість. Українське — це вау. Україна в майбутньому буде однією з найкращих, найсильніших, в деяких аспектах найрозвинутіших країн. Але щоб це сталось, треба починати її будувати вже. 

Які кроки, можливо, не такі публічні ви для цього робите?

Минулого року у нас було командне навчання, бо ми хотіли прокачати рівень української мови та навчитись адекватно використовувати новий правопис. Спочатку були думки, що це ж так незручно — казати “проєкт” замість “проект”. Але наскільки по-іншому можна подивитись на цю зміну, коли розумієш історичне тло, розумієш, що зробив з українською мовою радянський режим. Ми маємо наново встановити ці зв’язки з минулим, аби зростати далі — і на особистому рівні, і як компанія, і як країна.