Героїчні та добрі вчинки українців під час війни, які надихають

Війна стала викликом для кожного українця. Але в цих випробуваннях українці довели світові, що разом здатні на неймовірне. Саме небайдужість стала тією опорою, що згуртувала всіх. Вона підштовхувала звичайних людей донатити, надавати прихисток, підтримували тих, кого бачили вперше. Зараз хвиля єднання стишується, проте ми знайшли історії персональної сміливості, які хочеться пам’ятати, адже вони варті підручників. У цій статті зібрані розповіді про українців, чиї героїчні та добрі вчинки стали символами нескореності, любові й надії.

Анастасія Тиха: порятунок тварин під обстрілами

У березні 2022 року світ облетіло фото: дівчина веде на повідцях із десяток собак, кілька — з інвалідністю, на спеціальних візочках. Поруч також знаходився її чоловік із візком із супермаркету, в якому сиділи коти. То була 20-річна Анастасія Тиха, яка разом із чоловіком Артуром Лі виводила з охопленого боями Ірпеня тварин. Серед них були не лише собаки та коти, а й черепаха, хамелеон, хом’як і навіть павук.

Анастасія Тиха. Фото: Facebook

Настя з чоловіком доглядали за покинутими тваринами: лікували, годували, знаходили їм нові домівки. Вони вирішили залишити місто лише тоді, коли поруч із їхнім будинком розірвався снаряд. Евакуація була складною: частину тварин довелося нести на руках, інших — котити у візках. Налякані собаки тягнули в різні боки, Настя навіть зламала палець. По дорозі загубилися чотири пси: двох вдалося знайти, коли Настя та Артур повернулися на пошуки.

Після евакуації більшість урятованих тварин передали волонтерам, багато хто з них знайшов господарів за кордоном. Настя й далі бере собак на перетримку: опікується ними, поки не з’явиться хтось, хто забере їх додому. Дівчина каже, що тварини їй, як діти, а дітей не залишають.

Павло Плавський: нейрохірург, який не покинув лікарню

Після початку повномасштабного вторгнення дитячий нейрохірург Павло Плавський ухвалив рішення залишитися в лікарні. Упродовж 46 днів він майже безперервно жив і працював у «Охматдиті», який перетворився на госпіталь для всіх — і дітей, і дорослих.

Операції тривали навіть тоді, коли неподалік лунали вибухи. В операційну до Павла Миколайовича потрапляли пацієнти різного віку — від немовлят до людей у віці 60+. Серед них — дівчинка з Миколаєва, у голові якої залишився уламок: вилучити його змогли лише через кілька тижнів після евакуації. Іншій дитині, яка через пухлину почала втрачати слух і чутливість обличчя, терміново провели складну операцію, щоб не допустити погіршення стану.

Павло Плавський з пацієнткою. Фото: МОЗ

Попри війну, не зникли й інші хвороби — онкологія, вроджені вади, складні травми. Багатьох пацієнтів доводилося приймати вже у важкому стані: хтось не міг виїхати з окупованих міст, хтось довго не звертався по допомогу через постійні обстріли.

Павло Плавський каже, що бореться за кожного пацієнта, а також вважає, що українці повинні перемогти не тільки у війні, а перемогти й хвороби.

Гліб Бондаренко: дитина, яка врятувала друга

У червні 2022 року Харків знову опинився під масованим обстрілом. Касетні боєприпаси влучили в житлові квартали, де гралися діти. Тоді дев’ятеро людей загинуло, десятки були поранені. Серед постраждалих — 12-річний Гліб Бондаренко, який своїм тілом прикрив 9-річного друга під час вибуху.

Гліб грався на дитячому майданчику, коли почув характерний свист. Разом із другом побіг до під’їзду, але двері були зачинені. Умить хлопчик ухвалив рішення: схопив Рому та закрив його собою. У наступну мить поряд впав снаряд. Осколки влучили Глібу в плече, зачепили легеню та застрягли в серці.

Гліб Бондаренко і його мама Ірина. Фото: Facebook

Хлопця терміново евакуювали спочатку до львівського шпиталю, а потім до німецької клініки, де провели дві складні операції. Завдяки вчасній допомозі хлопчик вижив.

Гліба Бондаренка відзначили в рамках акції «Діти-рятувальники — герої війни», що відбулася в серпні 2022 року за участі Президента України Володимира Зеленського та Першої Леді Олени Зеленської.

Любов Піддубій: сукня для маскувальної сітки

91-річна Любов Піддубій (дівоче прізвище — Погонюк) добре знала, що таке боротьба за свободу. У юності, під псевдо «Сумна», вона була зв’язковою Української повстанської армії. У 1944 році радянські військові вбили її батька та старшого брата, а у 1945 році її саму заарештували та відправили на заслання до Воркути. Там, у таборі, вона пошила собі зелену сукню — єдину річ, яка нагадувала про гідність і людяність навіть у найважчих умовах.

Любов Піддубій та її зелена сукня. Фото: Богдана Трофімюк, ГО «Після тиші» (Courtesy Photo)

Через багато років, уже під час війни росії проти України, пані Любов вирішила допомогти українським захисникам так, як могла. Вона передала волонтерам ту саму сукню з проханням використати її для плетіння маскувальної сітки. До вбрання була прикріплена записка з побажанням, аби тканина захищала наших воїнів так само як колись берегла її саму. Втім, волонтери не стали розрізати цю особливу сукню. Вони передали її до музею як символ незламності, пам’яті та зв’язку між поколіннями.

Микола Шевчук: усі заощадження — на підтримку армії

Коли українці воюють за своє існування, допомога приходить із найнесподіваніших місць. 82-річний мешканець Новодністровська Микола Шевчук вирішив підтримати українських військових не словами, а вчинком — перерахував на потреби Збройних сил України всі свої заощадження: 10 тисяч доларів і 100 тисяч гривень.

Це були кошти, які він збирав упродовж усього життя. Микола Шевчук показав своїм прикладом, що допомогти сьогодні — означає дати шанс на мирне завтра. Чоловік приніс до міської ради квитанції з банку як підтвердження переказу.

Микола Шевчук. Фото: Суспільне

Микола Григорович належить до покоління, яке знає, що таке війна, адже ця для нього — вже друга. І він не міг залишитися осторонь. Його вчинок — не про гроші. Це про довіру до своїх, про відповідальність за країну і про гідність, яка не зникає з віком.

6-річний хлопчик із Сум: дрон для захисників

У місті Кролевець, що на Сумщині, шестирічний хлопчик зробив вибір, який зворушив дорослих. На день народження він отримав довгоочікуваний подарунок — квадрокоптер, про який мріяв не один місяць. Та радість тривала недовго: дізнавшись із новин, що така техніка потрібна на фронті, хлопчик без вагань вирішив подарувати дрон українським захисникам. «Їм потрібніше. Вони ж нас захищають», — пояснив своє рішення. І разом із татом передав квадрокоптер Збройним силам України.

6-річний хлопчик з Кролевця. Фото: Освітній центр Верховної Ради України

Цей щирий жест — приклад того, як глибоко навіть наймолодші українці розуміють суть війни. Маленький хлопчик із Кролевця нагадав усім: справжня підтримка не має віку, а добро — це не завжди про великі речі, іноді — про великі серця.

Марія Микитівна: пенсія для армії

94-річна Марія Микитівна з Прилук добре пам’ятає, що таке війна: у 12 років вона пережила Другу світову, коли німці грабували та били місцеве населення. Тепер, каже жінка, знову доводиться бачити подібне: змінилися прапори, але не обличчя зла.

Марія Микитівна. Фото: ТК «Прилуки»

Попри поважний вік і скромну пенсію — лише чотири тисячі гривень на місяць — пані Марія передала три з них на підтримку Збройних сил України. Її вчинок — це відповідь на насильство: підтримати тих, хто бореться за майбутнє. Також це нагадування, що навіть одна пенсія може бути сильнішою за танк, коли вона продиктована любов’ю до своєї землі.

Євген Бобер: школяр, який повернув спорт у село після обстрілів

Після деокупації Михайло-Коцюбинського на Чернігівщині, місцевий школяр Євген Бобер вирішив не чекати допомоги, а сам взятися за відновлення села. Учень 11 класу, разом із командою однодумців, подався на програму громадянської освіти для молоді. Їхній проєкт переміг — хлопці виграли 5 000 доларів, які витратили на створення безплатного тренажерного залу на базі пошкодженої школи.

Євген Бобер. Фото: Саша Маслов

Євген каже, що в селі багато молоді, яка любить спорт, але єдиний спортмайданчик біля школи був знищений «прильотом», тож вирішили, що потрібно створити нове місце, де займатися. Тепер спортзал є точкою опори не лише для молоді. Сюди приходять і дорослі мешканці села: тренуватися, спілкуватися, знаходити силу в єдності. Сам Женя продовжує опікуватися розвитком громади, мріє про повноцінну відбудову школи, яка наполовину зруйнована російськими обстрілами.

У темні часи особливо помітні ті, хто не втрачає світла в душі. Героїчні вчинки українців — це не лише військові подвиги, а й щоденні рішення звичайних людей діяти з добром, рятувати, допомагати, підтримувати. Хтось віддає останнє, не вагаючись, хтось допомагає без розголосу, а хтось ризикуючи життям рятує інших: людей, тварин, громади. Усе це — не просто окремі історії, а прояви глибокої людяності, яка тримає країну.

Кожен такий вчинок — це нагадування: навіть у найскладніші часи залишатися людиною важливо і можливо. Саме завдяки таким людям Україна бореться та продовжує існувати.