Княгиня Анастасія Заславська — фундаторка Пересопницького Євангелія

У другій половині XVI століття, у часи культурних і релігійних зрушень на українських землях, княгиня Анастасія Заславська стала прикладом шляхетної благодійниці та духовної просвітниці. Саме завдяки її ініціативі та матеріальній підтримці розпочалася робота над Пересопницьким Євангелієм — першим перекладом Святого Письма зі староцерковнослов’янської на тогочасну народну українську мову. Цей рукопис став не лише видатною пам’яткою українського мистецтва та мови, а й символом національної гідності, що зберіг свою значущість до сьогодні.

У центрі цієї історії — представниця волинського княжого роду, яка, попри обмежені можливості жінок того часу, зуміла залишити глибокий слід у духовному житті України. Її внесок у формування культурної спадщини заслуговує на уважне вивчення та належне вшанування.

Походження Анастасії Заславської

Княгиня Анастасія Юріївна Заславська (до шлюбу Гольшанська) походила із знаного волинського князівського роду Гольшанських. Ця родина мала давнє коріння та тісні зв’язки з литовськими князями. Дід Анастасії, Іван Гольшанський, був союзником великого князя литовського Вітовта, а батько, Юрій Іванович Гольшанський, обіймав ряд високих посад: князя дубровицького, степанського та гольшанського. Мати — ймовірно Марія Андріївна Сангушкова або Ярославич — також належала до княжої еліти Волині.

Згідно із сімейною хронікою, Анастасія ймовірно народилась у проміжку між 1508 і 1510 роком. Вона отримала високий статус у шляхетському суспільстві як донька київського воєводи та представниця впливового князівського роду. Виросла Анастасія в середовищі з високим рівнем освіти, православними традиціями та політичним впливом, що надалі стало міцною основою для її ролі у створенні важливої культурної реліквії — Пересопницького Євангелія.

У 15 років Анастасію віддали заміж за князя Кузьму Івановича Заславського — представника іншого впливового українсько-литовського княжого роду, оскільки за Литовським статутом дівчина вважалася вже повнолітньою. Їхній союз укріпив політичні зв’язки між рідними династіями та зміцнив позиції православної шляхти у Великому князівстві Литовському.

У шлюбі з Кузьмою Заславським Анастасія народила двох дітей: сина Януша, який пізніше успадкував родинні володіння, та доньку Ганну, майбутню дружину князя Івана Федоровича Чорторийського. Після смерті чоловіка у 1556 році княгиня залишилася головною розпорядницею родинного майна. Саме в цей період вона здійснила вагомий крок — передала село Двірець на користь монастиря при церкві Святої Трійці. Цей акт дарування, у якому також згадувався син Януш як співвласник, засвідчував не лише родинну згоду на меценатство Анастасії Юріївни, а й початок великого духовно-культурного проєкту.

Невдовзі після вдівства Анастасія прийняла чернечий постриг із іменем Прасковія (за іншими джерелами — Параскева) і, найімовірніше, оселилася при згаданому монастирі. Саме там у 1556 році розпочалася праця над Пересопницьким Євангелієм. Для жінки її статусу вступ до монастиря був поширеним шляхом: це давало змогу продовжити активну участь у духовному житті, поєднуючи особисте благочестя з меценатською діяльністю.

Створення Пересопницького Євангелія

Робота над Пересопницьким Євангелієм була розпочата 15 серпня 1556 року в «дворецькому монастирі князів Заславських» при церкві Святої Трійці у Заславі (нині це село Двірець Хмельницької області). Цей проєкт став ініціативою саме Анастасії Заславської за підтримки її доньки Ганни та зятя Івана Чорторийського.

Основними виконавцями стали двоє ченців: Михайло Василієвич, син протопопа сяноцького, який виконував основний переклад і переписування тексту, а також архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, який керував процесом і написав післямову до книги.

У 1557 році робота була перенесена до Пересопницького монастиря Різдва Пресвятої Богородиці (зараз це Рівненська область). Там до роботи, ймовірно, могли долучитися й інші майстри — іконописці або каліграфи, які працювали при монастирі.

29 серпня 1561 року рукопис був завершений. У нього ввійшли чотири Євангелії, написані на пергаменті чорним чорнилом із червоними заголовками та розділами, з художнім декором, золотою в’яззю. Книга вийшла на 63 зошити та 960 сторінок. Переклад був зроблений «із’ языка болграфского на мову руську», тобто народною староукраїнською, щоб текст був зрозумілим ширшому православному загалу.

Оригінал Євангелія сьогодні зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені Вернадського в Києві та є духовною спадщиною України. З 1991 року воно використовується під час інавгурацій президентів України. Під час урочистої церемонії новообраний президент складає присягу на вірність українському народові, поклавши руку на Конституцію України та Пересопницьке Євангеліє. Це підкреслює його обіцянку служити не лише державі, а й духовним цінностям, які символізує цінний рукопис.

Історичне значення та спадщина княгині Анастасії Заславської

Ім’я княгині Анастасії Заславської займає особливе місце в історії української культури. Її рішення ініціювати створення Пересопницького Євангелія стало актом особистої благочестивості та далекоглядним кроком у справі духовного просвітництва. У часи, коли переклад Святого Письма на народну мову був рідкісним явищем, Анастасія Заславська підтримала винятковий культурний проєкт — перший відомий переклад канонічного тексту українською мовою XVI століття.

Спадщина Анастасії Юріївни проявляється в кількох вимірах:

• меценатство — Заславська виступила ініціаторкою та, ймовірно, головною спонсоркою проєкту, передавши монастирю земельні володіння для забезпечення роботи;
• підтримка освіти та книжності — її дії сприяли збереженню та розвитку української писемності, зокрема на народній основі;
• жіноче лідерство в культурі — вона стала однією з перших відомих жінок-меценаток у східнослов’янській традиції, чий вплив сягнув далеко за межі особистої родини;
• духовний авторитет — чернече ім’я Прасковія та зв’язок із монастирським життям підкреслюють щиру зацікавленість Анастасії Заславської в релігійному житті та просвітництві.

Завдяки своїй підтримці створення Пересопницького Євангелія Анастасія Заславська залишила після себе не лише родову, а й національну спадщину. Її ім’я не згадується на сторінках рукопису, проте саме вона стала його головною фундаторкою — постаттю, без якої цей культурний шедевр міг ніколи не з’явитися на світ.