Корпоративна соціальна відповідальність під час війни: Інтерв’ю із CEO Club

Якою має бути корпоративна соціальна відповідальність під час війни? Чи повинен бізнес визначати вектори розвитку країни? CEO Club Ukraine об’єднує у спільноту лідерів українських компаній та декларує новий рівень соціальної відповідальності: від окремих ініціатив через довготривалі системні програми – до єдиної візії майбутнього України. Засновник клубу Сергій Гайдайчук поділився своїм баченням ролі бізнесу в суспільних трансформаціях під час війни і розповів про знакові проєкти клубу.

Як розглядали соціальну відповідальність в CEO Club до повномасштабного вторгнення?

Соціальна відповідальність завжди була однією з основ, на яких створено клуб. У нас в критеріях вступу закладено, що членом клубу не може стати людина, яка ніколи не займалась соціальними, благодійними або іншими проєктами. Але важливо розмежувати: ми об’єднуємо власників і СЕО, а не їх бізнеси, і наші критерії стосуються саме особистостей: чи є в їхньому ціннісному наборі розуміння, що треба робити більше, ніж просто заробляти гроші. 

Протягом історії існування клубу ми втілювали багато різних ініціатив, окремо взятих задач. Потім прийшли до розуміння, що якщо хочемо дійсно привносити в суспільство великий позитивний вплив від об’єднаних зусиль, ми повинні це робити свідомо і професійно.

Системні ініціативи CEO Club під час війни

У більшості членів СЕО-клубу є власні благодійні фонди, соціальні проєкти, але ми пішли далі, як спільнота. В історії всіх цивілізацій прогрес починався тоді, коли сильні люди вчились об’єднувати зусилля навколо чогось більшого. І років п’ять-шість тому ми почали в клубі просувати таку культуру: разом об’єднуватися в довгострокових системних проєктах, а не в окремо взятих ініціативах. Ми вважаємо, що ти не можеш належати до нової бізнес-еліти країни, якщо не навчишся, об’єднуючи зусилля з собі подібними, робити більше, ніж просто кожен сам по собі.

“Озеленення України”: перший крок до довготривалих змін

Одна з перших наших системних ініціатив — озеленення України. Ми вирішили саджати дерева масово, довгостроково. При цьому розуміли: щоб змінити екологію – лише висаджування дерев недостатньо, це не допоможе. Треба змінювати свідомість людей. А найшвидший спосіб це зробити – дати людині один раз посадити дерево. Тому ми разом з партнерами залучали десятки тисяч людей в цей процес.

Ми з партнерами створили благодійний фонд «Озеленення України», підтримували ініціативу фінансами. Потім висаджували цілі парки разом. Наприклад, кожен член клубу придбав власний, вже дорослий дуб – і потім ми ці 300 іменних дубів висадили під Києвом. Тоді майже всі члени клубу долучились.

Як підтримуються родини загиблих захисників

Ще одним прикладом спільної відповідальності є підтримка нашою спільнотою родин загиблих захисників. З 2015 року учасники клубу підтримують родини, де один з батьків загинув, захищаючи Україну. З 2022 року це переросло в окремий фонд «Соборна Україна», в якому наразі під опікою знаходиться 164 родини та 228 дитини. Дуже часто — це сімʼї з тих військових підрозділів, які клуб намагається забезпечити для виконання успішних бойових задач.

Як змогли закріпити цю культуру, щоб члени клубу втілювали ініціативи разом?

Ми зрозуміли, що для підняття бізнесмена на рівень соціального дієвця, треба розширювати його інтелектуальне пізнання світу. Тоді ми запровадили філософські програми в клубі: відібрали найпотужніших в країні філософів, кожен з яких вів групу з 8-10 людей, обговорюючи життєві, ціннісні питання. Це дало серйозний результат: все більше членів клубу долучалися до системних ініціатив – довготривалих проєктів зі сформованими командами, продуманою стратегією та системним фінансуванням.

Програма “Generation+”: допомога дітям з неблагополучних сімей

Приклад такого великого нашого проєкту — це Generation+.

 Ми вирішили розібратися: чому, попри те що багато бізнесів підтримують притулки, статистика по ним лише погіршується. Провели аналіз, виявили, що 80% дітей, які належать до вразливих категорій, протягом наступних 10 років потрапляють до в’язниці, стаючи тягарем для суспільства.

Чому так відбувається? — По-перше, вони не готові до самостійного життя та не розуміють, як виживати в реальності. По-друге, несвідомо повторюють шляхи своїх попередників, що часто веде до криміналу. По-третє, наприклад, діти в дитячих будинках звикають до залежності від системи й очікують, що всі їм «винні». І коли виходять звідти, продовжують розраховувати, що їм все дадуть. А вже ніхто не дає.

Ми побачили проблему і вирішили діяти. Вивчили існуючі програми в Україні та за кордоном — зрозуміли, що вони малоефективні, тому залучили експертів і розробили власну. У фокусі нашої програми – діти, які належать до вразливих категорій, учні 9-11 класів. Ми поставили собі мінімальну задачу: в цей період системно вплинути на них таким чином, щоби хоч трішки змінити траєкторію їх життя.

Програма триває рік, і протягом цього часу ми працюємо з дітьми з неблагополучних сімей та дитячих будинків. Ми розвиваємо їхнє мислення, soft skills, hard skills, мотивацію і світогляд. У проєкті задіяні близько 10 членів клубу, які на постійній основі відповідають за його реалізацію. Решта членів підтримують дітей фінансово, кожен бере під опіку одну-дві дитини, яких протягом року фінансують.

Незважаючи на війну, ми продовжуємо цю програму вже п’ятий рік, тренуючи бізнес працювати разом у довгострокових проєктах та об’єднувати зусилля.

За якими ознаками ви оцінюєте ефективність програми? Як розумієте, що вона дієва?

На початку програми з кожною дитиною проводиться психологічне інтерв’ю, де оцінюються її мотивації, цілі, навички та погляди. За результатами року в кожного зі 100 дітей з’являється нова мотивація жити, творити, рухатись, розвиватись. Діти починають усвідомлювати, що успіх — це їхня відповідальність, і вчаться діяти самостійно, а не чекати на допомогу. Вони розвивають навички командної роботи, долають початкову замкнутість і пасивність. Завдяки спілкуванню з успішними людьми, у дітей з’являються нові рольові моделі, які надихають і мотивують їх досягати більшого.

Сьогодні прогресивний український бізнес прийшов до розуміння того, що підтримувати соціальні ініціативи – це правильно. Але потрібно навчитися робити це разом, а не поодинці. Це системний, непростий і багатогранний процес: формування культури, створення рольових моделей і т.д. Цим ми займаємося вже близько 5 років.

Як так виходить, що окрім власних ініціатив, лідери бізнесів ще й в межах CEO Club підтримують соціальну діяльність?

В клубі керівники бізнесів бачать інший рівень відповідальності, іншу глибину потреб. По-перше, такий соціальний контекст в країні – ці люди в ньому знаходяться, реально відчувають ці виклики. Їм не треба щось додатково пояснювати. По-друге, ми створюємо таку рольову модель в спільноті, задаємо стандарт поведінки – і всі, хто приєднується, вже хочуть відповідати цим стандартам, щоб відчувати себе повноцінною частиною зграї. І по-третє, ми працюємо з їхніми світоглядом через гуманітарні, системні програми, як-от ті зустрічі з філософами. Спільнота сконструйована таким чином, що ти або приєднуєшся до нашого цього коду, або виходиш звідси.

Як CEO Club переосмислює соціальну відповідальність бізнесу після початку повномасштабного вторгнення?

В перші тижні війни бізнес просто об’єднувався у групи, сам ідентифікував задачі, сам їх вирішував, сам фінансував, заміщаючи повністю державу там, де її не було. Зараз ми фактично кожен день збираємо кошти в чатах клубу на ті чи на інші потреби і задачі. Це має великий вплив, але цього недостатньо, щоби трансформувати країну.

Такими донатами бізнес трішечки відкуповується — не від фронту, а від складніших задач і проблем, які насправді треба піднімати. Щоб не втратити країну, треба ставити питання ширше: а яка роль бізнеса взагалі в країні?

У попередні 30 років новий український бізнес обирав шлях невтручання в політику. Вважалося, що політика — це брудна справа, якою має займатися хтось інший, тільки не сучасні бізнесмени. Та подивіться на міжнародний досвід: такої моделі немає в жодній розвиненій країні світу! Бізнес — це один із ключових стейкхолдерів країни, який не лише податки платить, утримуючи всю державу, але і генерує нові ідеї, розвиток, технології. Бізнес має брати участь в суспільному управлінні.  

Я переконаний, що він має стати активним суб’єктом і стейкхолдером у власній країні. Він повинен ставити питання: яку країну ми хочемо? Що ми повинні робити більшого разом, щоб цю країну отримати? А як ми повинні впливати на правила гри в цій країні?

Ось це найбільша соціальна відповідальність — не просто закривати поточні потреби, а ставити перед собою питання: як переформатувати країну, політику, інституції, як дорости до ролі суб’єктності.

На жаль, навіть під час війни до більшості це усвідомлення ще не прийшло. Я спілкуюся з найпотужнішими бізнесменами, пояснюю, що країна на роздоріжжі. Закінчиться війна — і в нас є два шляхи. Перший: в України складаються такі глобальні можливості, яких ніколи не було за багато років — весь західний світ готовий стати нашими партнерами і допомогти. А з іншого боку, є ризики повністю зникнути – не через зовнішнього ворога, а через внутрішні проблеми. Якщо ви, бізнеси, не об’єднаєтесь і не долучитесь до того, щоб змінити кардинально правила гри в країні — нас не буде, ми зникнемо просто. А мені у відповідь досі кажуть: давай бізнес буде займатися бізнесом, а політики будуть займатись політикою.

Я не закликаю нікого йти в публічну політику. Але треба взяти відповідальність за країну. А для цього — треба мати бачення, що ми хочемо в цій країні, і мати готовність фінансувати це бачення. Підтримувати громадські організації, волонтерські рухи, нові політичні сили — молоді, прогресивні, які це будуть реалізовувати. От яка ключова роль українського бізнесу на даному історичному етапі.

Чи вдається витворювати спільну візію з дієвцями і розуміти, куди ви біжите і навіщо?

Ми зараз працюємо над цією задачею, вона непроста. Бізнес прагне все спростити – найняти експерта, який напише за них стратегію чи візію. Але я тут категоричний. Якщо ми хочемо справді досягти змін – ця візія має сидіти в голові у кожного, кожен має в неї вірити. А для цього ми її разом повинні створити. І це буде тривати не один тиждень, це системний живий процес.

Ми рухаємося в цьому напрямку. Вже десь півтора роки ми робимо проєкт «Візія майбутнього України» — це серія інтерв’ю з різними людьми про перспективи країни. Зараз ми об’єднали зусилля з Інститутом Майбутнього, далі плануємо запросити в цей процес багато бізнесових об’єднань — і так створити спільну візію. Ми хочемо залучити максимальну кількість людей, заразити цією візією велику кількість лідерів думок — і тоді в країни з’являється шанс, в бізнесу з’являється суб’єктність.

Я намагаюся допомогти новому українському бізнесу піднятись на рівень суб’єкта. Нам треба кристалізувати нові енергії в країні, сформувати нові еліти з різних сфер, запустити їх в політичний процес — і сконцентрувати енергію навколо проєкту розвитку України.

Найбільш організований, системний, поки ще ресурсний і середньостроково мислячий клас людей в країні — це бізнес, який може виступати цим каталізатором, організаційним ядром. Але ми не можемо цього зробити, якщо в нас нема бачення майбутнього країни.

Корпоративна соціальна відповідальність бізнесу в Україні під час війни — це не лише допомога, а й трансформація країни. Як ви бачите роль бізнесу у змінах? Поділіться своїми думками в наших соціальних мережах.

Більше прикладів соціальної відповідальності можна знайти у Блозі Небайдужості Щедрого вівторка.