МХП – Громаді: «Ми не донори – ми партнери».

Фонд «МХП – Громаді» вже майже 10 років фокусує свою соціальну відповідальність на розвитку громад та втілює комплексні зміни в інфраструктурі віддалених сільських територій. 

Всі ініціативи втілюються шляхом співфінансування. Фонд допомагає керівникам громад та громадським організаціям ефективно розподіляти ресурси, створювати справді ціннісні проєкти та підтримує їх фінансово.

Чому бізнесу важливо розвивати громади? Яку роль у цьому можуть відігравати маленькі бізнеси й держава? Про роботу фонду та шлях вибудовування співпраці з громадами від недовіри до партнерства розповідає Павло Мороз – директор Департаменту корпоративної соціальної відповідальності МХП, член Ради розвитку громад БФ «МХП-Громаді».

З чого почалася корпоративна соціальна відповідальність МХП?

Департамент корпоративної соціальної відповідальності був сформований у 2015 році. До цього різні напрямки були скріплені в один структурний підрозділ. Але потім ми вирішили, що надзвичайно важливим і в принципі окремим напрямом діяльності є комунікації з громадами: розуміння їхньої проблематики, пропозиція соціальних інструментів для забезпечення їхнього розвитку. 

Ми дуже вчасно підхопили тенденцію допомоги громадам. По-перше, виробничі потужності компанії МХП здебільшого були розташовані у сільських територіях понад 13 областей країни. А, по-друге, у 2015 році був прийнятий Закон України про добровільне об’єднання територіальних громад, що окрім об’єднання передбачав адміністративну та фінансову децентралізацію. 

Відповідно сформувалися територіальні громади, які стали фінансово сильними. Але в них була, а в багатьох і досі залишається одна проблема – ефективне перерозподілення бюджетних ресурсів, які вони отримали. Тому ми почали комунікувати з керівництвом громад, депутатами, активними громадськими організаціями для того, щоб спільно розв’язувати ці питання. 

Навіщо бізнесу розвивати громади?

Якщо говорити з погляду бізнесу, то нам потрібний кадровий потенціал. В умовах урбанізації залучити інтелектуально розвиненого спеціаліста в сільську територію у нульових роках було надзвичайно складно. 

На сьогодні жити в сільських територіях стає цікаво, але для цього має розвиватись багато речей. Це не просто про свіже повітря, озеро чи ліс. Це і про доступність якісних соціальних послуг, транспортне сполучення, якісну освіту для дітей, медичні послуги.

Бізнесу цікаво розвивати громади, щоб вони були сучасними, зеленими, з якісними й доступними соціальними послугами, з розвиненим бізнесом. Щоб там працював і дрібний бізнес, який не лише генерує податки в цю громаду, а й розвиває її з погляду своїх соціальних принципів. Тоді залучити в громаду високоінтелектуальний трудовий ресурс стає набагато легше.  Це і є бізнес-мета, заради якої ми розвиваємо громади. 

Але первинна потреба була в тому, що громади не відчували підтримку зі сторони керівництва районів. Зазвичай до 2015 року голова сільської ради був просто поважною людиною в селі без можливостей перерозподілу достатніх фінансових ресурсів і впливу на соціально-економічні зміни в громаді. Тому люди почали приходити до нас і говорити про те, що їх не влаштовує. В умовах жорсткої централізації, урбанізації всі хотіли їхати в великі міста, бо там була робота, а в селах роботи не було.

Ми вирішили, що маємо стати важливими гравцями на ринку неурядових організацій й виразниками інтересів сучасного суспільства, захисниками їхніх прав. А навіть і продемонструвати, як може бути краще.

Чому співфінансування ефективніше, ніж самостійне закриття запитів громади?

Ми не хотіли латати дірки. Ми хотіли розробляти, інвестувати, але спільно – на засадах партнерства. Це було фундаментальним аспектом того, чому і як громада має розвиватися.

Це підтримка об’єктів соціальної інфраструктури. Це надання знань керівникам цих громад про те, як можна менеджерити громаду: управляти її ресурсами, зокрема і фінансовими. А ще розуміння, що звернутися до бізнесу – не соромно. Але звернутися не з проханням дати грошей, бо треба, наприклад, вікна поставити в школах. А зробити замість цього повноцінний інформаційний клас з сучасними технологіями. Кілька таких класів ми втілили у 2015-2016, і крок за кроком прийшли до того, що деякі школи в українських громадах є зараз кращими, ніж деякі школи Києва.

Компанія не може розподілити фінансування на комплексний розвиток громад у понад 13 областях країни, адже тоді ми отримаємо маленькі суми й неконкурентні проєкти. Конкурентними проєкти стають тоді, коли туди долучається бюджетний ресурс. Це можуть бути не лише кошти конкретної громади, а й обласних бюджетів, державної субвенції, кошти іншого бізнесу, який також працює на цій території й для якого важливо, щоб в адміністративному центрі громади функціонувала нормальні об’єкти інфраструктури.

Важливо, щоб співфінансування заходило від тих людей, які дійсно в цьому зацікавлені. А якщо зацікавлена більш ніж одна сторона, то це цікаво більшості громади або всій громаді.

Як фонду «МХП – Громаді» вдалося подолати недовіру з боку громад? Як ви боролися з упередженням, що бізнеси роблять щось лише заради піару? 

Недовіра була, але вона зламалася за рік-два. Спочатку на нас дивились як на тих, хто прийшов піаритись або привіз помічників чи самого народного депутата, який писав і підтримував цей законопроєкт. На нас дивилися, як на політичну історію.  

Коли Вінницька обласна рада анонсувала конкурс проєктів для розвитку соціальної інфраструктури громад, ми як громадська організація заявили про надання співфінансування таким чином, аби зробити заявки учасників економічно цікавими для підтримки обласної ради. Але для цього потрібно було написати проєкт.

Ми обрали 5-6 переможців, а наступного року організували аналогічний форум, на якому виступали вже вони. Це були учасники, які отримали гранти від обласної ради та співфінансування від нас і втілили ці проєкти у своїх населених пунктах: сучасні інформаційні класи, якісне медичне обладнання, озеленення парків та нові дитячі майданчики. Через 2 роки кількість проєктів зросла в десятки разів, а сума нашого співфінансування від 100 тисяч грн в перший рік роботи вже на третій рік перевалила за 1 мільйон грн. Динаміка була не просто позитивною – вона стрибала в кілька разів. І люди в це повірили.

Ми довели, що це не піар і в нас є стратегічна мета – соціально-економічний розвиток громади. Зараз до нас ставляться як до стабільного партнера. Вже самі громади пишуть про свої зміни, про свої результати. Вони самі говорять про нас і нашу підтримку, і для нас це є найкращою рекламою. Але ми до цього йшли 10 років, і за цим стоїть робота великої команди.

Як співпрацювати з громадами ефективно?

У певний момент ми зрозуміли, що якість заявок має покращуватися. У заявках ми вимагаємо акцентувати з посиланням на сучасні тенденції й сучасні вимоги законодавства, дивитися в майбутнє на два кроки вперед. А це вже про знання і здібності, про кваліфікацію керівників громад. Спільно з командою Маріупольського державного університету ми втілили освітній проєкт для керівників громад – Школа лідерів «Моя громада і МХП: зростаємо разом». Ми вчимо думати, розвивати партнерства, аби більша аудиторія була залучена в реалізацію проєкту. 

Цього року ми запропонували учасникам не лише написати проєкти, а й продумати, де залучити на них кошти. У 2025 році фонд «МХП – Громаді» виділить на ці проєкти 5-6 млн грн, які ми розподілимо серед найкращих, аби втілити дійсно фундаментальну комплексну річ чи зміну в інфраструктурі громади.  

Проєкти – це не тільки про гроші. Проєкти – це про стосунки, це про майбутнє. Це те, що не залежить від різних політичних циклів. Важливо не те, що хоче керівник громади, а те, що насправді хочуть жителі. Ми шукаємо те, що матиме сталий характер. Проєкти, які будуть справді цінністю для громади і до втілення яких будуть залучені не лише дві людини та підрядна організація з будівництва, а й різні сегменти громади.

Чи варто створювати фонд та громадські організації?

Варто. З 2014-2015 року, коли Європа подивилася на нас як на державу, яка визначила євроінтеграцію своїм стратегічним курсом, ми почали досліджувати європейську соціальну структуру. Тут є великий кластер громадських організацій – NGO (non-governmental organization), до яких є велика довіра. І наші міжнародні партнери, зацікавлені в розвитку України як європейської держави, давали гранти здебільшого на громадські організації та благодійні фонди. Тому до них довіра є вищою, аніж до бізнесу. 

Для нас створення і робота над фондом «МХП – Громаді», який є окремою юридичною особою й наразі інституціалізувався у секторі недержаних організацій, було правильним кроком.

Як фінансується фонд «МХП – Громаді»? 

Компанія МХП до 90% фінансує фонд «МХП – Громаді». Решта – це залучені кошти партнерів, міжнародних та українських донорів, бізнесів з України, які через відсутність власних інструментів або розуміння, як реалізувати позитивні зміни в громадах, довіряють нам.

У 2022 році попри війну ми навіть сформували наглядову раду, у яку увійшли представники як МХП, так і інших бізнесів. А у червні 2024 року ми створили Раду розвитку громад, яка відповідатиме за стратегію як фонду, так і безпосередньо громад.

З одного боку, фонд пов’язаний з МХП, але ми допускаємо й елементи зовнішньої експертизи. Ми готові ділитися власним досвідом та підтримувати проєкти, важливі в контексті як громади, так і в цілому України. 

Чи є проєкти, втілення яких ініціює сам фонд?

Це культурні проєкти. Ми проїхали територіями й обрали для себе 4-5 проєктів, до втілення яких захотіли б долучитися фінансово, бо цими проєктами горіли їхні керівники. 

На сьогодні, окрім грошей, важливо мати ще й ідеологію та закладати певні сенси у розвиток громад. У нашої країни величезна й багата історія, і кожна громада може похвалитися своїм видатним представником.Ми підтримали регіональні музеї, для яких не було бюджету з 1990 року: десь замінили стелажі, десь оновили експозицію, десь зробили репліку дивана, на якому застрелили Миколу Леонтовича – автора всесвітньо відомого «Щедрика».

Так виник спецвипуск журналу «Локальна історія» про Стуса, де ми зібрали унікальні інтерв’ю та підсвітили постать директора музею у Рахнівці, а також збірка Василя Симоненка “Молитва”, яка зберігалась в рукописах і яку не бачив світ.

Також ми звернулися до Міністерства молоді та спорту з ідеєю втілити спільний проєкт, націлений на розвиток спорту, але з урахуванням потреб ветеранів. Ми домовилися про створення адаптивних клубів, де можуть займатися особи з інвалідністю, із залученням спортивних кваліфікованих тренерів, які проходять відповідне навчання. Сподіваємось на  продовження і відбір громад для проєкту «Час діяти, Нестримні!» і наступного року. Це ще один драйвер для того, аби у віддалені території було залучене суспільство. 

Чого вам не вистачає з боку держави?

Від влади ми хочемо, щоб вона чула всі сторони. І не просто чула, а приймала державницькі відповідальні рішення, аби вчасно вирішувати проблематику з урахуванням інтересів суспільства.

Мені не імпонує партнерство за принципом «Ми Міністерство – ми краще знаємо» або «Ми держава – ми це зробимо». Це сумнівні історії, тому що іноді динаміка впровадження змін від держави є дуже низькою, як і відчуття проблематики. Коли ми одне до одного прислухаємося, це надзвичайно цінно.

Успішніший завжди той, хто прораховує на два-три кроки вперед. А той, хто зациклений у бюрократичних процедурах, не завжди вловлює цю хвилю і не завжди вчасний у своїх результатах. Тож якщо ми будемо йти в колаборацію у трикутнику «бізнес — влада — громада», тоді й результати стають кращими.