Wine Bureau: «У нас немає людини, відповідальної за “соціальну відповідальність”» 

Після початку повномасштабної війни компанія Wine Bureau, до якої входять магазини goodwine, Bad Boy та інші проєкти, не припинила роботу ні на день. Навіть коли на початку березня 2022 року згорів основний склад з 1,6 млн пляшок алкоголю та продукцією на 15 млн євро, а продажі впали на 93%, вони продовжили працювати і планувати розвиток в Україні.

Поговорили з операційною директоркою Wine Bureau Катериною Прокопенко про свободу прийняття рішень, відповідальність та благодійний фонд Victoria.

— Як ви ставитесь до ідеї КСВ? Чи є цей напрямок пріоритетним у вашій компанії?

— Ми не розглядаємо корпоративну соціальну відповідальність як окремий напрямок чи категорію. Натомість наша стратегія базується на тому, щоб бути соціально відповідальним бізнесом у всіх аспектах. Для нас це означає, що бізнес має вести справи добропорядно: сплачувати податки, забезпечувати якісні умови праці, створювати надійний продукт, піклуватися про спільноту. Ми не відокремлюємо ці завдання, а інтегруємо їх у щоденну діяльність компанії.

— Під час вторгнення ви попри все волонтерили, це прояв величезної відповідальності. Що тоді відбувалося?

— Наша команда — оптимісти. Ми завжди віримо, що все буде добре, якщо працювати на максимум. Тому у нас не було драматичного настрою. Навпаки, оптимізм нас підтримував і давав силу не здаватися.

Наприклад, у перший день вторгнення, попри очевидну фінансову недоцільність, ми відкрили магазин на Оболоні, тому що в ньому були продукти. В магазині на Мечникова ми перші тижні взагалі не продавали хліб, весь хліб йшов на потреби ТРО та госпіталів. Це все було швидше інтуїтивне рішення, а не система.

— Хто приймає подібні рішення?

— У нас немає людини, відповідальної за «соціальну відповідальність», ми не делегуємо окремій команді добрі справи. Кожен керівник може вирішувати, як діяти в своїй сфері та відповідно до ситуації. Якщо я приймаю відповідальне рішення, то й компанія автоматично проявляє соціальну відповідальність. Це не завжди ідеально: інколи, приміром, на благодійну потребу виділяється забагато ресурсів чи обираються не найбільш оптимальні інструменти. Але це — частина нашої культури, що базується на довірі. Люди в компанії мають свободу приймати рішення, і ми не будемо контролювати ці рішення до дрібниць.

— Чи є така особиста відповідальність критерієм під час рекрутингу? 

— Це швидше наслідок нашої корпоративної культури. Ми не ставимо спеціальну задачу шукати соціально відповідальних людей, але наші внутрішні цінності, такі як прозорість, чесність і взаємоповага, фактично таких кандидатів і привертають. Крім того, процес прийому на роботу включає обов’язкову зустріч із командою. Також є загальне голосування після випробувального терміну, що дозволяє не лише оцінити професійні навички, але й з’ясувати, чи людина підходить команді. Тому певні процеси у нас існують, але вони не нав’язані зверху як суворі вимоги. Це більше про те, щоб підтримувати культуру, де кожен має свободу діяти відповідно до ситуації й цінностей.

— А у чому проявляється ваша відповідальність за працівників? 

— У компанії працює більш 900 людей, втім ми також впливаємо на життя їхніх близьких, а це значно більша кількість осіб. Тому для нас відкриття нової вакансії — це не просто «найняти, а потім, якщо що, звільнити».

Наші довгострокові цілі зосереджені на добробуті людей, і як для бізнесу це не зовсім класичні цілі: ми визначаємо мінімальний та середній дохід, який хочемо мати, скільки мільйонерів серед працівників хочемо виховати тощо. 

Для нас успіх — це забезпечення гарантій для працівників і їхніх сімей. А щоб платити європейські зарплати, потрібна висока прибутковість.

— А якими критеріями ви керуєтесь при виборі партнерів для благодійних проєктів і чи змінилося щось з початком війни?

— У нашому бізнесі ми маємо досвід у перевірці партнерів, і благодійні організації ми оцінюємо з тим самим підходом.

Ми аналізуємо прозорість звітності, фінансові показники та інші об’єктивні аспекти, але емоційна довіра теж важлива. Ми враховуємо не тільки логічні аргументи, але й почуття, які викликає у нас цей напрямок або потенційний партнер.

— Які проєкти у вас викликають найбільший відгук?

— Зараз беззаперечний пріоритет — це перемога. Ми фокусуємося на допомозі війську, без жодних півтонів. Ми визначили фіксований бюджет і кожного місяця направляємо півмільйона гривень на допомогу нашим працівникам або членам їхніх родин, які служать на передовій. Команда адміністраторів магазинів goodwine координує процес збору запитів, їх опрацювання та забезпечення. У компанії також продовжуються виплати для працівників, які служать, і це для нас принциповий момент.

Окрім того, ми маємо довготривале партнерство з фондом «Таблеточки» та іншими ініціативами для дітей. Підтримуємо також притулок для тварин. Ми прагнемо підтримувати ініціативи, які відповідають нашим цінностям.

— У який спосіб ви підтримуєте тих працівників, які служать на фронті або повернулися?

— На початок 2025 року, у нас служать на фронті 59 працівників — це відносно невелика кількість, і ми можемо підтримувати контакт з кожним та враховувати їхні потреби. Шестеро військових уже демобілізувалися, і всі вони мають персональні підходи при поверненні: дехто вже повернувся до роботи, інші — в процесі. Наприклад, один із колег після протезування обох кінцівок не буде повертатись на попередню роль. Поки він визначається з майбутнім, ми спільно з ним реалізуємо проєкт адаптації робочого простору для ветеранів.

Ми прагнемо враховувати потреби ветеранів, бути чуйними і уважними до їхніх ситуацій. А іноді працівники звільняються після завершення служби, і ми це також поважаємо.

— Один із ваших засновників у інтерв’ю згадував, що зараз відсоток товарів українського походження зріс. Як у вас просувається український асортимент?

— Ми все ще імпортер, і у нас немає амбіцій перестати бути імпортною компанією. Підтримка локального виробника часто є менш маржинальною історією. А якщо ви дійсно хочете комусь допомагати, потрібно спершу добре заробляти, інакше допомога не буде ефективною. 

З моменту заснування ми були винною компанією, але з часом відкрили новий напрямок — продуктовий, який для нас є дуже важливим з ціннісної точки зору. Це здорові та корисні продукти, і в цьому контексті підтримка локального виробництва була важливою ще до вторгнення. Ми мали стійкі партнерства з фермерами, які готували продукцію виключно для нас. Ми разом проводили аудити якості та допомагали їм вдосконалюватися в контексті харчової безпеки.

Але після початку повномасштабної війни ми справді закуповували багато локальних продуктів, навіть якщо їхня якість не відповідала нашим стандартам, бо ситуація в Києві вимагала швидких рішень. Питання якості відходили на другий план.

На щастя, ця ситуація була тимчасовою. Як тільки з’явилася можливість закуповувати те, що відповідає нашим стандартам, ми повернулися до звичних практик. Ми також мали ряд благодійних ініціатив — частину виторгу від продажів локальних продукцій ми перенаправляли на благодійність або на підтримку фермерських господарств.

Зараз ми продовжуємо підтримувати локальних фермерів і збільшувати асортимент локальних виробництв, адже це корисно для здоров’я — вживати продукти, вирощені в своєму регіоні.

— Яка доля фонду, який ви створили на честь вашої загиблої співробітниці Вікторії Замченко?

— Створення фонду Victoria викликане нашою потребою пам’ятати про те, що сталося: втрата Вікторії Замченко, нашої сомельє, яка загинула разом із чоловіком Богданом та ненародженою дитиною, — це невимовний біль. Щоб вшанувати її життя, ми у співпраці з європейськими партнерами висадили виноградник в Україні. Це тривалий проєкт, який покликаний зберегти пам’ять на покоління вперед. Він не стільки про активну допомогу, скільки про комеморацію, що виходить за межі звичних моральних зобов’язань. Про наше прагнення не допустити, щоб з часом це забулося.

Ідея благодійного фонду Victoria реалізована Дмитром Кримським, одним із співзасновників, який завжди відповідав за винний напрямок, і для нього загибель Вікторії дуже особиста втрата. Якби ми всі разом почали думати про «правильне» вшанування пам’яті співробітників, то дійшли б до колективного компромісного рішення, яке б не відповідало нічиїм інтересам.

Я вважаю, що такі ініціативи, які виходять від особистих переживань, завжди найцінніші. 

Коли людина отримує свободу дій у своїй ініціативі, це дає набагато кращий результат.