«Наша мета — щоб люди сприймали музеї як щось живе і дотичне до сьогодення»

«Наша мета — щоб люди сприймали музеї як щось живе і дотичне до сьогодення»

Проєкт «Спільний спадок» — це три-в-одному: зручний канал для передачі історичних речей в музей для всіх бажаючих, спільнота однодумців, які на волонтерських засадах шукають у вільному продажу старовинні українські речі, а також краудфандинг, що викуповує ці речі та поповнює колекції музеїв для збереження та поширення української культури.

Наразі проєкт співпрацює з Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві. За перший рік діяльності «Спільний спадок» врятував й передав до Музею Івана Гончара більше 40 предметів народного вбрання, народних картин та ікон, давніх світлин та рушників з різних регіонів України.

«Збереження національних традицій та ідентичності зазвичай відбувається саме завдяки зусиллям небайдужих людей», — впевнена засновниця проєкту Аліна Божнюк. Розпитали докладніше про діяльність спільноти та принципи об’єднання небайдужих людей.

Передісторія

Я давно цікавлюся старовинними речами, і збирала власну колекцію. Якось передала кілька своїх предметів у музей та дізналася, що їм не вистачає багатьох речей, адже фінансування державного музею йде на утримання наявних фондів та інші потреби, а не на придбання нових експонатів. Тож наукові співробітники не займаються пошуком на аукціонах чи платформах типу Facebook та Instagram.

Проте це роблю я. І якщо раніше я купувала предмети для себе, то тепер мені стало цікаво знаходити та купувати їх для музейних колекцій. Та швидко зрозуміла: самостійно забезпечити музей усім необхідним просто неможливо. Тому в мене з’явилася ідея — це можна зробити разом!

Про проєкт

Проєкт «Спільний спадок» має на меті об’єднувати людей для спільної купівлі або дарування речей музеям.

Раніше люди, які володіють старовинними речами, не могли їх оцінити, а музей не міг їх викупити. Тепер ми виступаємо посередниками між музеєм і людьми: ми допомагаємо власникам оцінити їхні предмети, збираємо кошти та узгоджуємо купівлю чи дарування.

Наш проєкт сприяє взаємодії з музеями, робить їх ближчими до людей — і люди завдяки цій взаємодії починають більше цікавитися українською культурою й історією. Я хочу, щоб музеї сприймалися не просто як місця, де зберігаються речі на полицях, а як щось живе і дотичне до сьогодення.

Музей Івана Гончара завжди позиціював себе як громадську інституцію, відкриту для різних майстрів, бізнесів та усіх, кому цікава культура. У своїй діяльності ми підтримуємо їхню місію — робити музей доступним для кожного. Через нас люди можуть відчути, що вони роблять внесок у збереження своєї історії.

Як відбувається пошук предметів культурної спадщини

Музей має стратегію поповнення колекції — документ з переліком речей, яких не вистачає. Це можуть бути як конкретні речі, наприклад, фартухи до певного строю, так і категорії речей, як-от дитячі вишиті сорочки чи буковинські ікони на склі. Також можуть бути потрібні предмети з певних регіонів, наприклад, зі Слобожанщини чи Закарпаття.

Речі за цією стратегією ми шукаємо у першу чергу. Так, на запит музею ми знайшли сорочку з Закарпаття, і тепер плануємо доповнити її спідницею та фартухом. Інший приклад — гуцульський кожух та цурканка (подовжений кептар), які також були дуже бажаними для музею.

Однак ми вже досить добре знайомі з колекцією Музею Івана Гончара, тому можемо пропонувати речі, яких немає у списку, але вони здаються нам цінними.

Цінність мають не тільки самі речі, але й інформація про їхнє походження та обставини створення. Наприклад, ми знайшли та запропонували музею речі з Бакоти, затопленого села при будівництві Новодністровської ГЕС. Це очевидно рідкісні предмети з історично значущого місця.

Ми моніторимо продажі та пропонуємо музею відповідні речі — для цього у нас є чат з науковими співробітниками музею, де ми ділимося описами, станом та вартістю знайдених предметів. Далі вони радяться між собою та приймають рішення.

Музей офіційно приймає ці предмети як дарунок, хоча насправді розуміє, що вони придбані за кошти людей. Тому вони дуже відповідально ставляться до відбору речей, приймаючи лише ті, які дійсно потрібні, і які підуть в основний фонд або стануть візитівкою музею.

Цінність «Спільного спадку» полягає в тому, що ми можемо поповнити колекцію саме тими речами, яких музею не вистачає, закриваючи прогалини в їхній колекції. І хоча ми розуміємо, що купівля речей онлайн не замінить етнографічну розвідку, однак це ефективний спосіб отримати необхідні предмети, коли експедиція за конкретним фартушком є вочевидь недоцільною.

Інколи люди самі хочуть передати певні речі музею: це можуть бути родинні реліквії або речі, які вони колись придбали і тепер хочуть передати для кращої долі. Або хтось може знайти цікаву річ на продаж в інтернеті, і якщо музей не готовий викупити її за спільні кошти, але вважає цінною, людина може запропонувати придбати її самостійно і подарувати музею. У таких випадках музей оцінює мистецьку цінність та стан речі. Якщо схожих речей вже багато, музей може відмовитися від дарунку, але в більшості випадків приймає їх.

фото: https://spadok.foundation/

Ми шукаємо речі на аукціонах, у різних групах, де є продавці, які скуповують речі по селах, а також колекціонери, які продають свої колекції. Багато речей зараз продаються в Instagram, хоча там часто відбувається перепродаж вже купленого на інших платформах. Проте бувають і продавці, які знаходять ці речі у своїх маленьких експедиціях. Ми ще не тестували закордонні аукціони, де можна знайти українські речі, але потенційно там також можна шукати.

По суті, для пошуку нам доступний весь інтернет. Але, на жаль, ми стикаємося зі зростанням цін на культурні артефакти, що відбувається через спекуляції. Коли ціна надто висока, ми відмовляємося, щоб відповідально використовувати зібрані кошти і мати можливість придбати більше предметів.

фото: https://spadok.foundation/

Команда проєкту

У нас є команда, яка працює над проєктом на волонтерських засадах. Спочатку це були ми, Аліна і Аня, та ще дві людини: одна створила сайт, інша — візуальний стиль. Зараз до нас приєдналися ще три особи. Одна постійно займається пошуком речей і комунікацією з музеєм, і я до цього долучаюся, коли маю час або є необхідність. Інша нова людина розвиває спільноту і працює з українцями за кордоном, щоб залучити їх та їхніх іноземних друзів до підтримки проєкту. Ще у нас є дизайнерка.

Також ми ведемо комунікацію про історію речей та розповідаємо про нові цікаві та важливі предмети, які спільними зусиллями з’являються в музеї.

Меценати

До команди проєкту також належать 41 меценат, які щомісяця жертвують гроші через Patreon. У нас є кілька рівнів внесків: 5, 10, 25 та 50 доларів. Переважна більшість жертвує по 5-10 доларів.

Переважну кількість меценатів ми отримали під час запуску проєкту. Тоді про нас писали медіа, і ми зробили кілька спільних дописів з музеєм. Зараз залучати нових меценатів доволі важко. Добре, що у нас є система щомісячних донатів, яка дозволяє планувати покупки.

Ми знайшли спосіб зробити для своєї спільноти процес поповнення колекцій музею цікавим і приємним. Наприклад, ми почали проводити зустрічі, на яких можна подивитися на придбані речі, поспілкуватися з іншими учасниками та взяти участь у майстер-класах. Це сприяє створенню відчуття спільності та залученості.

Ми також надсилаємо маленькі бонуси, наприклад, відзначаємо наших меценатів у звітах та в соціальних мережах, що робить їх частиною нашої спільноти. Це не є основним мотиватором, але це приємний комплімент, який допомагає відчувати свою роль у проєкті.

Багато з наших меценатів — це українці за кордоном, які хочуть бути корисними Україні не тільки через донати на армію, але й на культуру. Вони часто мають більше фінансових можливостей, ніж українці в Україні.

Цього року ми плануємо більше працювати саме з українцями за кордоном і залучати людей навколо них.

Співпраця з бізнесом

Ми пробували залучати бізнес до підтримки проєкту. Наприклад, один бренд зробив наліпки у співпраці з нами та перераховує прибуток на проєкт. Ще одна співпраця — з брендом хустин, ми спільно створили хустку, натхненну взорами з врятованої вишитої сорочки. Ще одна дизайнерка створила постер, натхненний вишитою картиною, яку ми придбали для музею, і весь прибуток від його продажу також йде на проєкт. Загалом, внаслідок цих співпраць ми зібрали близько 10 000 грн.

Ми дуже відкриті для подібних ініціатив від брендів. Але тут є нюанс: ми беремо на себе всю координацію, однак бренд має укласти договір з музеєм, оскільки речі фізично не належать нам — вони одразу передаються до музею.

До великих корпорацій чи магазинів ми не зверталися і не поки плануємо, тому що ідея «Спільного спадку» — у спільній справі, маленьких донатах заради чогось більшого. Нам важливо, щоб люди відчували цінність своїх внесків незалежно від їхнього розміру. Це сприяє формуванню спільноти людей, які хочуть зберігати та поширювати культуру.

Але якщо якийсь бізнес хоче придбати щось для музею, це дуже круто. Вони можуть вказати, на яку суму хочуть придбати, і ми допоможемо з пошуком або узгодимо деталі з музеєм. Однак формат щомісячних великих донатів від компаній не зовсім відповідає нашим цінностям.

Найкращий результат

Мабуть, нашим найбільшим досягненням є створення активної спільноти однодумців. Щодо конкретних речей, одним із найзначущих придбань стала колекція речей, які вишивала дочка січового стрільця під час заслання в Іркутській області рф і в Казахстані. Ця колекція включає малюнки, вишиту картину та блузку, які мають величезну історичну цінність.

Нещодавно ми також придбали найстаріший і найдорожчий експонат — метрову дерев’яну ікону віком близько 100-150 років. Директор музею, який також шукає цікаві речі в інтернеті, бачив цю ікону, але не зміг її купити через високу ціну. Ми ж придбали її та передали музею.

Перспективи розвитку

Наша місія полягає не лише в збереженні речей, але й у створенні знань про них, зокрема про те, як виглядає вишивка, що на них зображено, які техніки використовувалися. Ми прагнемо зробити цю інформацію доступною, щоб люди могли інтерпретувати це і надихатися, створювати нове, опираючись на традиції й техніки, що вони бачать.

До того ж, ми хочемо популяризувати нашу культуру у світі, а не лише в Україні.

У ідеальному варіанті, проєкт має перетворитися на співпрацю з міжнародними інституціями та дизайнерами, які б знаходилися в контакті з музеєм.

А ще у нас є плани співпрацювати не лише зі спадком, який ми знаходимо для музею, але й з родинними спадками.

Бо зараз ми купуємо речі для музею, щоб вони не зникли. Втім замість того, щоб бути проданими, ці речі могли б залишатися в сім’ях, і науковці час від часу проводили б експедиції, щоб вивчати їх.