Галшка Гулевичівна: шляхетна меценатка та фундаторка Києво-Могилянської академії

Галшка Гулевичівна — одна з найвпливовіших постатей в історії українського меценатства початку XVII століття. Представниця давнього шляхетського роду увійшла в історію як жінка, що стала фундаторкою Києво-Братської школи — освітнього осередку, який згодом переріс у Києво-Могилянську академію. Діяльність Галшки стала символом підтримки православної віри, освіти та культурної автономії в часи, коли українські землі перебували під тиском католицизму та асиміляційних процесів Речі Посполитої.

Дарчий акт, підписаний Гулевичівною 15 жовтня 1615 року, відкрив шлях для створення одного з найважливіших навчальних закладів у східноєвропейському просторі. Проте її внесок не обмежується лише цією подією. Протягом життя вона активно підтримувала братські рухи, монастирі та духовно-освітні ініціативи як у Києві, так і на Волині. У сьогоднішній історичній пам’яті Галшка постає як благодійниця та символ збереження української ідентичності у складний період конфесійної та культурної трансформації.

Походження та родина

Єлизавета Гулевич, більш відома як Галшка Гулевичівна, народилася приблизно у 1575–1577 роках у родині волинського шляхтича Василя Гулевича. Її рід походив із давньої православної української шляхти, що мала впливові позиції в адміністративному та церковному житті Речі Посполитої. Родина Гулевичів була відома на Волині ще з XV століття. Представники роду обіймали посади урядників, суддів, церковних ієрархів, володіли маєтками та населеними пунктами.

Дід Галшки — Феодосій Гулевич — був висвячений на єпископа Луцького й Острозького в середині XVI століття. Її батько, Василь Гулевич, служив володимирським підстаростою та волинським войським. У нього було кілька дітей від різних шлюбів, серед них — сини Андрій, Михайло, Василь, Бенедикт і доньки Марія, Ганна та відповідно Єлизавета. Ймовірно, Галшка народилася в селі Затурці на Волині — одному з родових маєтків Гулевичів.

У 1594 році шляхтянка Галшка вийшла заміж за Криштофа Потія — сина відомого церковного діяча Іпатія Потія, одного з ініціаторів Берестейської унії. Після ранньої смерті чоловіка Галшка залишилася з донькою Катериною, яку в 1615 році видала заміж за Миколу Млечка.

Другим чоловіком Галшки став Стефан Лозка, мозирський маршалок. Шлюб був укладений приблизно у 1601–1602 роках, коли їй ще не було й 30 років, а йому було близько 60. Подружжя проживало в Києві на Подолі та мало одного сина — Михайла. Саме в період спільного життя з Лозкою Галшка зробила свій головний внесок у розвиток київської освіти, пожертвувавши садибу та землю для майбутньої братської школи. Після смерті Стефана Лозки в 1618 році вона повернулася до Луцька, де продовжила займатися благодійністю.

Громадська та меценатська діяльність

Галшка Гулевичівна відіграла помітну роль у розвитку духовного, освітнього та культурного життя українських земель на межі XVI–XVII століть. У часи, коли православна церква на теренах Речі Посполитої зазнавала утисків, а українська культура перебувала під загрозою асиміляції, її благодійна діяльність стала важливою підтримкою для збереження національної ідентичності.

Як представниця православної шляхти, Галшка послідовно підтримувала церковні братства, школи та монастирі, сприяючи зміцненню позицій православ’я. Її меценатство було системним і охоплювало кілька напрямів:

• Освіта. Фінансування братських шкіл, найвідомішою з яких стала Київська братська школа, що згодом трансформувалася в Києво-Могилянську академію.
• Будівництво церков і підтримка монастирів. Пожертви на утримання Київського братського монастиря, участь у діяльності Луцького Хрестовоздвиженського братства, підтримка церков на Волині.
• Збереження православної традиції. Сприяння розвитку установ, підпорядкованих Східній Церкві, у той час як уніатські впливи набирали сили.
• Соціальна допомога. У своїх дарчих Галшка згадувала також про шпиталі та притулки, що були осередками підтримки для нужденних.
• Фінансова підтримка після смерті. Вона заповіла майже всі свої кошти та майнові борги на потреби Луцького братського монастиря.

Завдяки своїй далекоглядності та активній участі в суспільному житті українська меценатка Галшка Гулевичівна увійшла в історію як приклад безкорисливого служіння громаді та одна з перших жінок, чиє ім’я пов’язують із формуванням української освітньої традиції.

Заснування Києво-Братської школи

Найвідомішим виявом меценатської діяльності Галшки Гулевичівни стало дарування маєтку та землі в Києві, що дало початок Київській братській школі — освітньому закладу, з якого згодом постала Києво-Могилянська академія. 15 жовтня 1615 року, за згодою свого другого чоловіка Стефана Лозки, Галшка офіційно передала у власність православній громаді свою садибу із землею на Подолі. Цей акт був засвідчений у київських гродських книгах і мав чітке релігійне та освітнє спрямування.

У тексті дарчої зазначалося, що земля передається для створення ставропігійського монастиря чину Василя Великого, школи для дітей усіх станів — шляхетських і міщанських, а також для притулку та інших благодійних цілей. Важливо, що Галшка наголошувала на приналежності майбутніх закладів до Східної Церкви, тобто православ’я, у відповідь на зростаючий вплив уніатської церкви, підтримуваної державними структурами Речі Посполитої.

Ця пожертва мала не лише матеріальне, а й символічне значення. У період активної полонізації та релігійного тиску на українське православ’я дарування стало актом підтримки національної духовної традиції. Школа, що виникла завдяки ініціативі Київського братства на землі Галшки, стала відповіддю на експансію єзуїтської освітньої моделі та сприяла збереженню й розвитку руської культури.

Уже 1632 року на базі цієї школи митрополит Петро Могила створив Києво-Братську колегію, яка згодом перетворилася на Києво-Могилянську академію — один із найвідоміших навчальних закладів Східної Європи. Саме завдяки фундації Галшки Гулевичівни цей процес став можливим. Її вчинок засвідчив, що стратегічна благодійність у сфері освіти може мати довготривалий національний вплив, і сьогодні вважається історичним початком існування академії.

Спадщина та вшанування пам’яті

Ім’я Галшки Гулевичівни не залишилося лише в архівних документах: її спадщина живе в українській культурі та освітній традиції. Здійснивши на початку XVII століття вагомий громадський вчинок — пожертвувавши власну садибу на Контрактовій площі для школи, монастиря та шпиталю, вона фактично започаткувала одну з найвпливовіших інституцій свого часу. Її ім’я стало символом служіння спільноті, відстоювання православної віри та підтримки освіти як засобу духовного й національного відродження.

У ХХ–ХХІ століттях пам’ять про Галшку Гулевичівну почала активно повертатися до публічного простору. У 1992 році на фасаді Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії був встановлений барельєф Галшки. У 2001 році на стіні Хрестовоздвиженської церкви в Луцьку з’явилась меморіальна дошка на честь визначної меценатки.

22 листопада 2021 року Галшку Гулевичівну визнали святою. Священний синод Православної церкви України благословив її на місцеве вшанування в єпархіях на історичній Волині та в Києві. 3 лютого 2022 року її офіційно причислили до лику святих під іменем праведної Єлизавети Гулевич. 5 вересня встановлене днем вшанування.

Також у листопаді 2021 року в Києві, на розі вулиць Іллінської та Братської, відкрили мініскульптуру Галшки Гулевичівни, створену в рамках проєкту «Шукай» скульптором Юрієм Білявським.

У 2022 році на її честь перейменували провулок Столєтова в Києві, який тепер має назву «провулок Галшки Гулевичівни».

15 жовтня, дата підписання дарчої, відзначається як День академії — офіційне свято Національного університету «Києво-Могилянська академія», з якого університет веде свою історичну хронологію.

Також у 1968 році вийшла книга Сергія Плачинди «Неопалима купина», у якій образ Галшки Гулевичівни отримав художнє осмислення.

Цікаві факти

Життя Галшки Гулевичівни сповнене багатьох цікавих деталей, що відображають особливості її часу, роль жінки в суспільстві та унікальність її внеску в розвиток культури й освіти України. Нижче наведені факти допоможуть краще зрозуміти цю видатну постать і її історичне значення:

• Галшка Гулевичівна була однією з небагатьох жінок XVI–XVII століть, яка власноруч розпоряджалася значною власністю та зробила вагомий фундуш (дарчу) на користь освіти і церкви.
• Хоча вона була православною, її перший чоловік Криштоф Потій був сином митрополита Іпатія Потія, який виступав за унію з католицькою церквою.
• Будинок Галшки, також відомий як «Поварня», є найдавнішою збереженою цивільною будівлею в Києві, пам’яткою історії та архітектури XVII століття.
• Після смерті другого чоловіка Галшка повернулася до Волині та активно підтримувала Луцьке православне братство, виділяючи кошти на розвиток духовності й освіти.
• До середини XVIII століття заснування Києво-Могилянської академії традиційно пов’язували з митрополитом Петром Могилою та гетьманом Петром Сагайдачним. Проте в 1760-х роках, у зв’язку з прагненням козацької старшини реформувати академію, професори закладу звернули увагу на роль Галшки Гулевичівни як фундаторки школи. Її дарча допомогла підтвердити, що академія була заснована не козаками, а представниками шляхти, зокрема Галшкою.
• Прижиттєвий портрет Галшки Гулевичівни не зберігся, проте неодноразово створювалися уявні образи цієї видатної постаті. У 1997 році в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» провели конкурс живописних робіт, а також організували виставку, де представили найкращі художні інтерпретації. Деякі з цих портретів зберігаються в академії до сьогодні.
• 27 січня 2015 року, на честь 400-річчя заснування академії, Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену Галшці Гулевичівні.

Галшка Гулевичівна — це приклад непохитної відданості культурі, освіті та духовності, яка залишила глибокий слід в історії України. Її діяльність показує, як сила волі та прагнення підтримувати рідну спадщину можуть змінити хід історії, а пам’ять про неї надихає сучасників на збереження та розвиток національної ідентичності.