Наставництво для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування

Діти, які зростають без батьків, часто залишаються сам на сам зі складними питаннями дорослого життя: як вибрати професію, кому довіритися з особистими проблемами, як впоратися з труднощами. У дитячих будинках-інтернатах вони мають дах над головою та базове забезпечення, але не завжди отримують головне — підтримку значущого дорослого, який допоможе відчути себе потрібним і навчить орієнтуватися у світі. Саме таку роль може виконувати наставник.

Що таке наставництво

Наставництво — це форма індивідуальної підтримки дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. На відміну від звичайних консультацій чи навчання наставництво будується на довготривалій взаємодії, заснованій на довірі, обміні досвідом і практичних рекомендаціях. Наставник не замінює батьків, а стає другом, порадником і прикладом для наслідування. Це доросла людина, яка добровільно витрачає свій час і сили, щоб допомогти дитині соціалізуватися, навчитися робити вибір, знайти власний шлях.

Основна мета наставництва полягає не тільки в передачі знань, а й у формуванні впевненості, розвитку самостійності та підтримці в ухваленні рішень. Це процес, де наставник допомагає уникати типових помилок, бачити перспективи ширше та швидше адаптуватися до нових умов чи професійних викликів.

На практиці наставництво може проявлятися по-різному: у структурованих програмах благодійних організацій чи в більш вільному форматі, коли дорослий регулярно проводить час із дитиною, підтримує її в навчанні, саморозвитку та повсякденних ситуаціях. Незмінним залишається головне — передавання досвіду, увага до потреб дитини та створення безпечного простору для її зростання.

Хто може стати наставником

Наставником(цею) для дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, може бути повнолітня дієздатна особа, яка пройшла підготовку, отримала позитивний висновок фахівців і підписала договір про наставництво. Такий порядок визначений постановою КМУ №465 від 4 липня 2017 року та супровідними актами Мінсоцполітики.

Обов’язкові умови:

• Підготовка наставника. Кандидат проходить затверджений Мінсоцполітики курс із соціальної адаптації дітей та їх підготовки до самостійного життя. За результатами видається висновок про можливість здійснювати наставництво над дитиною.
• Перевірки та документи. Збір базового пакета, зокрема довідки про несудимість, медичної довідки про стан здоров’я, та співбесіда з психологом/соцпрацівником для оцінки мотивації та ресурсів.
• Договір і згода дитини. Після встановлення контакту підписується тристоронній договір між наставником, закладом і центром соціальних служб. Взаємодія починається лише за згодою дитини, у формі, що відповідає її віку та стану здоров’я.

На Державному порталі для наставництва в Україні акцентується, що вирішальними є стабільність, надійність і готовність діяти за принципом «не нашкодь», уміння будувати довіру, приймати дитину без оцінювання та регулярно приділяти їй час. Це не спонсорство, а особиста підтримка та супровід у побутових, навчальних і життєвих питаннях.

Наставниками не можуть стати люди, яким це забороняє сімейне законодавство, наприклад, ті, хто має судимість за тяжкі злочини чи інші обмеження, що діють також для усиновлювачів та осіб, які працюють із дітьми. Конкретні заборони визначені в постанові №465 із посиланням на ст. 212 Сімейного кодексу України.

Переваги наставництва для обох сторін

Наставництво — це процес, у якому виграють усі учасники. Наставництво для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, означає:

• відчуття безпеки та довіри — наявність поруч дорослого, якому можна довіритися та відверто поділитися переживаннями;
• приклад для наслідування — можливість бачити, як функціонує «реальний світ», і вчитися через щоденні приклади;
• практичні поради та навички — від побутових дрібниць і навчання фінансовій грамотності до вибору професії та планування майбутнього;
• підтримку у становленні особистості — наставник допомагає дитині усвідомлювати власні сильні сторони та вірити у свої можливості.

Для наставника участь у програмі також має велику цінність. Люди, які долучаються до ініціатив, часто відзначають, що починають уважніше ставитися до своїх цінностей і пріоритетів, вчаться терпінню, емоційній гнучкості та кращому розумінню підлітків. Це шлях до особистісного зростання: можливість реалізувати потребу бути корисним, відчути власну значущість і зробити вагомий внесок у життя іншої людини.

Як розпочати шлях наставника

Стати наставником для дитини — важливе рішення, яке потребує усвідомленості, готовності вкладати свій час та емоційні ресурси. В Україні існує чітка процедура, яка допомагає підготувати людину до цієї ролі та забезпечує безпеку і комфорт для дітей.

Перший крок людини, яка вирішила стати наставником, — звернутися до організації, що реалізує програми наставництва, або в центр соціальних служб за місцем проживання. Там зможуть надати базову інформацію, розкажуть про вимоги до кандидатів та пояснять, який вигляд має подальший процес. Це дозволяє відразу зрозуміти, чи відповідає власна мотивація цілям програми.

Шлях наставника складається з кількох послідовних етапів:

1. Інформаційна зустріч. На цьому етапі кандидату пояснюють, що таке наставництво, які завдання воно має та яку підтримку отримає дорослий у процесі. Це також нагода поставити запитання та чесно оцінити свої очікування.
2. Співбесіда з психологом. Фахівець допомагає з’ясувати внутрішні мотиви, перевіряє готовність працювати з дітьми та визначає, чи має кандидат достатньо емоційних і часових ресурсів.
3. Підготовка документів. Майбутньому наставнику потрібно зібрати пакет довідок: медичні документи, довідку про відсутність судимості та інші підтвердження благонадійності.
4. Навчальний курс. Обов’язкова підготовка передбачає тренінги, де розглядають психологічні особливості дітей-сиріт, можливі труднощі у спілкуванні та практичні методи підтримки. Під час навчання кандидати отримують інструменти, які допомагають їм відчувати себе впевненіше в реальних ситуаціях.
5. Підбір пари. Соціальні працівники вивчають особистість майбутнього наставника та підбирають для дитини найбільш відповідну пару з урахуванням її віку, характеру та потреб. Це допомагає створити теплі й довірливі стосунки.

Після проходження всіх етапів наставник знайомиться з дитиною. Спочатку зустрічі відбуваються у присутності фахівців, поступово переходячи до більш довірливих і самостійних контактів. Це дозволяє дитині адаптуватися та відчути безпеку. Далі розпочинається головне — побудова стосунків, які можуть стати для дитини опорою та прикладом на все життя.

Труднощі, з якими можна зіткнутися

Наставництво — це глибокий і відповідальний процес, який потребує не лише добрих намірів, а й готовності долати труднощі. Важливо усвідомлювати, що шлях до довіри та взаєморозуміння може бути довгим і непростим.

Найперше випробування пов’язане з особливим досвідом дитини. Діти, які пережили втрату батьків чи відмову, часто несуть у собі біль, що проявляється у замкненості, недовірі, протестній поведінці. Вони можуть відштовхувати дорослого, перевіряти його на «міцність», адже звикли, що важливі люди з їхнього життя йдуть. Для наставника це означає потребу в терпінні, сталій присутності та послідовності у своїх діях.

Інший виклик стосується внутрішніх відчуттів самого наставника. Часом виникає страх «зробити щось неправильно», сумніви у власних силах чи брак часу на регулярні зустрічі. Також може бути важко зберігати баланс між щирою емоційною включеністю та усвідомленням меж власної відповідальності, адже наставник не замінює дитині батьків, а стає важливою підтримуючою фігурою.

Не слід забувати і про практичні труднощі: різниця у світогляді, складність знаходження спільних тем, необхідність підлаштовуватися під ритм життя дитини. Наставництво вимагає гнучкості, вміння слухати та приймати дитину такою, якою вона є, навіть якщо вона не відразу відповідає взаємністю.

Водночас наставник ніколи не залишається сам на сам із викликами. За ним стоїть команда фахівців — психологи, координатори, тренери, які готові надати консультації, підтримати у складних ситуаціях і допомогти розібратися з почуттями. Це не лише знімає частину напруги, а й створює відчуття захищеності в самого наставника.