«Для нас важливо, щоб малі громади розвивалися»: Як Kernel змінює добробут на територіях, де працює 

Компанія Kernel – найбільший в Україні виробник та експортер зернових, лідер світового ринку соняшникової олії, ключовий постачальник сільськогосподарської продукції з регіону Чорноморського басейну. А ще – це бізнес, який є потужним змінотворцем у селищах, селах і невеликих містах, де зосереджені його виробничі потужності. 

Команда Kernel бере на себе відповідальність за покращення добробуту мешканців територій, де підприємство провадить свою діяльність. Для цього вони ініціюють та імплементують різноманітні проєкти соціального спрямування. Та чи легко це робити? Як обрати пріоритетнішу з ініціатив? Чи завжди вдається знайти партнерів на цьому шляху?

Про ці та інші аспекти змінотворчої діяльності ми поспілкувалися з керівницею служби з корпоративної соціальної відповідальності, соціального розвитку та партнерства Kernel Лілією Марачканець. 

Розкажіть, з якими темами ви працюєте? Які з них є пріоритетними? 

– Kernel – аграрно-виробнича компанія, і це, безперечно, має вплив на нашу корпоративно-соціальну відповідальність. Ми фокусуємося на покращенні добробуту та якості життя людей на територіях, де працюємо. Це і є першим фільтром при відборі ініціатив і проєктів. Але зараз ситуація змінюється, тому що перед нами всіма стоять шалені виклики, з якими ми працюємо як на локальному, так і на державному рівні. А ще війна: підтримка армії – це умова спільного виживання. З військом ми працюємо комплексно та систематично: від навчання, як керувати дронами, до забезпечення різноманітним обладнанням. 

На національному рівні нас цікавлять теми, пов’язані з добробутом людей:  реінтеграція ветеранів, подолання викликів війни, активізація суспільства, спроможність громад, освіта, культура, здоров’я, енергонезалежність, інфраструктура.

Відповідно до нашої стратегії ми маємо два варіанти роботи з цими всіма напрямками. Перший спрямований на швидке розв’язання ключових проблем: сюди належать виклики, пов’язані з війною, з ветеранами, з гуманітарною допомогою, з інфраструктурою і здоров’ям. Другий – довгостроковий: йдеться про активність, спроможність, безбар’єрність, економічний розвиток територій.

Соціальні проєкти, які ви втілюєте у партнерстві, це ініціативі власні чи зовнішні?

– Маємо дві лінії. Перша – це bottom-up, коли ініціативи йдуть знизу. Такі проєкти може подати громада, група активістів, громадська організація. А друга – це top-down, коли ми з експертами пропрацювали певну тему і вирішили це згори вниз спустити та імплементувати. У цьому випадку ми завжди робимо самі, часто спочатку шукаємо партнерів, з якими у нас співпадають цінності, бачення і підхід. Для нашого виробничого бізнесу неприродно просто дати комусь фінансування і спостерігати, як класно впроваджують ту чи іншу ініціативу, яку ми хотіли підтримати. Нам важливо бути включеними з етапу зародження ідеї до моменту її імплементації та моніторингу результатів. Тому вже 12 років у нас є власна благодійна організація «Разом з Кернел».

Виходить, що простіше заснувати власну ініціативу, ніж знайти спроможних партнерів на місцях? 

– На мою думку, бізнеси створюють фонди не тому, що не довіряють громадському сектору, а через те, що зазвичай відповідати тим критеріям, які вони ставлять для впровадження бажаних ініціатив, дуже непросто. Наприклад, я мало знаю організацій, які готові поїхати працювати в селищі Варва Чернігівської області – це рідко кому цікаво. А ми там ведемо свою діяльність і для нас важливо, щоб там було життя, тому ми беремо на себе відповідальність і робимо необхідне. Ми б і не проти передати наші ініціативи в управління громадським організаціям. Було б чудово, якби на місцях були такі, що відповідають критеріям, роблять усе чітко, якісно, на спільний результат. Ми з радістю делегували б обов’язки та підтримували їх, а самі б їздили до них дивитися, як все гарно зроблено. 

Також громадській організації у селищі Варва потрібно було б знайти партнерів, окрім нас, і гуртувати спільноту навколо себе. А ще шукати ресурси: не тільки грошові, а і часові, експертні тощо. Щоб усе це зробити, треба мати розуміння, володіти інструментами та багато працювати. Не у всіх  з громадського сектора вистачає запалу енергії, щоб цим займатися. 

Тому серед ініціатив згори, які ми зараз реалізуємо, є навчання з краудфандингу «Моя громада» для активних груп і громадських організацій, яке запустили спільно з «Моє місто». У межах цієї програми якраз вчимо  залучати кошти через краудфандинг, оформлювати та просувати проєкти, будувати партнерства. Поки що там є 33 ініціативи з 6 громад. Наразі це пілотний проєкт, за яким ми спостерігаємо, а далі будемо масштабуватися, адже ведемо діяльність у 190 громадах. 

Чи можливо знайти певну громадську організацію, яка поки не відповідає вашим критеріям, але має потенціал до розвитку, і могла працювати на місці замість вас? 

– У нашому випадку ніякої однієї організації ми не знайдемо, бо потрібна постійна фізична присутність у громаді. Тимчасово може хтось з’явитися, але скільки часу вони пробудуть? Що зміниться за той період? Наприклад, місцеві жителі отримають гуманітарну допомогу, але жити залишаться у тих самих умовах і з тими ж проблемами. Є багато міжнародних і українських організацій, з якими ми співпрацюємо, але навіть з хорошою стратегією вони просто не мають людей, які будуть її втілювати на місцях.

Як ви знаходите партнерів і за якими критеріями розумієте, чи готові з ними співпрацювати?

– Якщо це ініціативи знизу, то потенційні партнери самі до нас звертаються, а ми опрацьовуємо їхні запити. Дивимося, як вони співпадають з нашою стратегією. Зазвичай, чесно скажу, наявність громадського сектору на наших територіях не дуже розповсюджена історія, тому звертається місцеве самоврядування. Для запитів у нас є спеціально розроблені форми. Також є стандарти, зважаючи на які потенційні партнери готують проєкт, де прописують цілі, завдання, очікувані результати. Далі ми оцінюємо, де є у нас співпадіння. А ще обов’язковою умовою є співфінансування.

Як ви дійшли до цього? Проводите навчання для місцевого самоврядування? 

– Так, звичайно. Ми багато років маємо освітні проєкти різної тематики для громад. Навчаємо проєктному менеджменту, як будувати стратегії, як залучати інвестиції та всьому, що пов’язано з управлінням. Ми співпрацюємо з асоціаціями громад, які теж займаються просвітництвом. Влаштовуємо обмін досвідом: робимо зустрічі між громадами, возимо їхніх представників на форуми та різні події. 

Що є найбільшим викликом у локальних проєктах? Які ініціативи потребують найбільшого ресурсу? 

– Якщо говорити про фінансові ресурси, то найбільше вкладень потребують проєкти, пов’язані з інфраструктурою, а такі ініціативи дуже важливі. Щоб люди, наші працівники, залишалися жити в певному населеному пункті, там мають бути відповідні умови. У нас досі, на жаль, є негазифіковані села, без водопостачання, без каналізації та адекватних санітарних умов в школах, де діти змушені ходи до вуличних вбиралень. І з цим усім треба працювати.

Тому інфраструктурні проєкти – це завжди виклик, бо ресурсів на всіх не вистачає ні у бізнесу, ні у місцевої влади. Так, мабуть, буде ще деякий час, поки наше суспільство не досягне певного економічного розвитку.

Ще один виклик – це людський капітал. Від цього теж багато залежить, а з маленьких громад, на жаль, багато людей виїжджає. У Тростянецькій громаді Сумської області ми вже пів року не можемо добудувати бомбосховище при школі. У нас є кошти, але немає будівельників, а ще це небезпечно. 

Скільки людей з вашої команди займаються комунікацією з партнерами в реалізації тих чи інших ініціатив? Чи бувають якісь помилки в спілкуванні?

– У нас велика команда. Від найнижчої ланки до керівників є приблизно 200 людей. Корпоративна культура передбачає, що ми не маємо право на стагнацію, але маємо право на помилку. Іноді буває дискомунікація між людьми, тому що ми всі різні, і кожен через призму свого досвіду пропускаємо інформацію. Буває нелегко знайти контакт. Ми всі неідеальні, є певні моменти, але ми намагаємося вести діалог. Буває, що помиляємося ми або партнери, але головне вчитися на цьому і не стояти на місці. 

Чи готові ви розділити репутаційні ризики зі своїми партнерами? 

– Так, ми так і робимо. Якщо щось трапиться в якомусь із проєктів, то ми не можемо просто перекласти відповідальність на партнера. Вийти в комунікацію і сказати, що це не ми, а ті з ким співдіємо, щось зробили, то нехай самі й вирішують – це не доросла позиція. Ми завжди йдемо в діалог із партнерами чи з громадою і з’ясуємо, що не так. Пояснюємо, де це потрібно.

Скажіть, чи якісь з ваших успішних проєктів місцевого рівня можна масштабувати? 

– Ми так і намагаємося робити. Наприклад, в нас є проєкт  медичної підтримки, в межах якого ми найняли лікаря, який їздить у громаду надавати медичні послуги. У нас не було іншого варіанту: в місцевому фельдшерсько-акушерському пункті працювала людина, яка фізично не могла виконувати цю роботу, а замінити її було ніким. Такий проєкт можна масштабувати. 

Гарно масштабуються навчальні проєкти: все більше і більше громад долучається до них. З останнього у нас є проєкт, який ми робимо з громадськими організаціями, –  «СПРОМОЖНІ: Платформа Розвитку Громад». Це онлайн-курс, що має на меті допомогти лідерам місцевого самоврядування опанувати теорію реалізації проєктів з відбудови та  можливості залучення інвестицій. Зараз він охоплює 350 громад. Ми провели декілька хвиль такого навчання, офлайн також зустрічалися, але вже з меншою кількістю людей.

А чи намагалися ви розгорнути якусь зі своїх програм на національну рівні? 

– У нас є співпраця з Українським ветеранським фондом і Міністерством ветеранів, у межах якої ми підтримуємо бізнес захисників та їхніх родин. Ми підтримуємо розвиток проєкту в цілому – надаємо ресурси та експертизу, а також дофінансовуємо ветеранські бізнеси, які працюють на тих територіях, де й ми. Чому це робимо? Для покращення економічної спроможності людей і їхньої незалежності від будь-яких потоків ресурсів, зокрема й нашого. Нам цікаво, щоб громади були економічно розвинуті.

Коли виникають якісь проблеми, то люди звертаються з ними до нас, але ми не маємо безкінечні ресурси, щоб закривати всі потреби. Тому коли з’являються осередки в громадському секторі, які самостійно готові щось вирішувати, гуртувати спільноту, втілювати ініціативи та позитивні зміни, то ми це підтримуємо. Так само працюємо і з маленькими бізнесами, які прагнуть розвиватися, створювати робочі місця, сплачувати податки.

Загалом що система різноманітніша – то більше вона стала. Хоч ми і є ядром у певній локальній формації, та однаково щоб вона не розвалилась, не настала повна розруха інфраструктури – її потрібно зміцнювати. А місцеві бізнеси й активні громадяни, включені в економічну та соціальну діяльність,  якраз і є точками опори цієї системи. 

Чи виникали у вас труднощі з тим, щоб донести важливі ідеї до державних інституцій? 

– Я не можу нарікати на жодне з міністерств, з якими ми працюємо. Держава – це такі самі люди, як ми. Багато спілкуюся зі стейкхолдерами різного рівня, і не бачу, що вони чогось не роблять, бо не хочуть: вони банально не мають часу і ресурсів. Наприклад, щоб зустрітися із заступником міністра щодо одного з наших проєктів, мені знадобилося десь пів року. І це не від небажання: просто в людини багато питань, які треба закривати на різних рівнях, і немає часу. Бракує фахівців, а іноді це також і про те, що працівників не вистачає фізично.  Тому ми підсилюємо там, де можемо. 

Можливо, окрім вже згаданих, маєте ще якісь проєкти, які втілюєте разом з державою? Якщо так, то які?

– Ми співпрацюємо зі спільнотою «Бізнес без бар’єрів», з ініціативою першої леді «Ти як?» та відкриваємо реабілітаційні центри в районних лікарнях. Із Міністерством охорони здоров’я ведемо перемовини щодо проєкту з мобільними бригадами для громад, енергонезалежності лікарень.

На що дивитесь, щоб оцінити успішність місцевих проєктів? Як розумієте, яку ініціативу можна продовжувати, а яку слід завершити, бо немає результату?

– Ми розуміємо, з якими проєктами працювати, а з якими не варто, ще на етапі запитів. А щодо оцінки успішності, то дивимося, які були очікувані результати на старті, й порівнюємо з тим, чого вдалося досягти, що змінилося після впровадження ідеї.

В ідеалі ми хочемо створити платформу, де все буде оцифровано, і зможемо сегрегувати та аналізувати показники, які збираємо. Це також допоможе оцінювати вплив проєктів і наших інвестицій на зміни в громаді. Але це наразі далека перспектива.