«Цінність партнерства в тому, що ти вчишся від інших», – Любов Галан про підхід «Принципу» до співпраць

Правозахисний центр для військовослужбовців «Принцип» у 2023 році заснували юрист і ветеран Масі Найєм та правозахисниця Любов Галан, яка нині очолює центр. Організація займається захистом прав військовослужбовців, ветеранів і їхніх родин, проводить дослідження, а також напрацьовує рішення і просуває зміни у цій сфері. 

Першим продуктом центру став «Правовий навігатор» – інструмент, який допомагає військовим, ветеранам та їхнім родинам зорієнтуватися в базових юридичних питаннях, етапах шляху пораненого, підказує, куди звернутися по допомогу тощо. Особливістю гіда є й те, що інформацію у ньому постійно актуалізують, а дізнатися про зміни в законодавстві користувачі можуть завдяки сповіщенням, що надходять у застосунок на їхні смартфони. Організація також провела дослідження «Шлях пораненого: потреби, проблеми та бачення майбутнього», де проаналізувала те, з чим стикаються військовослужбовці після отримання травми, й поділилася думками експертів щодо покращень цих процесів.

Разом з іншими організаціями «Принцип» долучився до створення Концепції ветеранської політики, де державі запропонували форми підтримки для військовослужбовців, ветеранів та їхніх родин, засновані на реальних потребах людей. Команда центру також заснувала щорічну конференцію «Людина у війську», у межах якої обговорюють синхронізацію зусиль представників різних сфер задля зміцнення Сил оборони з акцентом на людиноцентричність.

Ці та інші ініціативи стали можливими, зокрема, й завдяки співпраці. У «Принципі» партнерства розглядають як ключовий інструмент змін – спосіб не лише підсилювати власні рішення, а й впливати на системні процеси. Детальна розмова з очільницею правозахисного центру Любов’ю Галан про підхід організації до налагодження колаборацій – далі.

Скажіть, будь ласка, хто є у вашій екосистемі партнерств? 

– Цінність партнерства в тому, що ти вчишся від інших людей. Тому першочергово ми починали будувати співпрацю з проветеранськими та ветеранськими організаціями, чию експертизу визнаємо. Ми бачили, що це сильні гравці й нам хотілося з ними працювати. Друга категорія – це організації, які не є профільно ветеранськими чи військовими, але мають нішеву експертизу. Це, наприклад, Український центр охорони здоров’я – у сфері медицини, Cedos – у галузі житлової політики. 

Третя категорія партнерів – міжнародні донори, які фінансують основні аспекти нашої діяльності. У більшості з них є свої політики доброчесності, тож для нас це менше ризиків. Четверта категорія – це медіа. Для нас дуже цінна їхня підтримка, тому що вони підсилюють наш голос. П’ята категорія – самі військові, різні підрозділи й частини. Крім цього, ми також вважаємо органи влади своїми партнерами. 

Чи співпрацюєте ви з бізнесом?

– Так, але загалом із цією категорією партнерів у нас цікава історія. У 2023-му, коли ми фактично були стартапом і не мали фінансування від міжнародних донорів, деякі компанії підтримали нас коштами. Я їм дуже за це вдячна. Далі ми відійшли від такого формату взаємодії, бо намагаємося не просити партнерської допомоги у форматі фінансування, якщо ці гроші можна скерувати на війну. Моє правило: не може донат на «Принцип» конкурувати з донатом на «Повернись живим». Проте зараз знову налаштовуємо процес співпраці з підприємцями. 

Яким зараз є це партнерство? Бізнес для вас – це донор чи не лише? 

– У нас дуже великий програмний військовий напрям, і навіть попри те, що він не стосується озброєння, міжнародні донори все одно не можуть його фінансувати. Тому ми почали звертатися до бізнесу, який може частину своєї благодійності спрямовувати на наші проєкти. І ще є компанії, які не можуть нам задонатити, але ми маємо змогу звести їх з державою для створення спільних продуктів, наприклад. Ось зараз робимо проєкт для доглядальниць, які допомагають важкопораненим військовим. Ми дуже хочемо зробити окрему державну програму для них, яка також може мати певні бонуси від бізнесу. Тому коли ми зустрічаємося з підприємцями й бачимо, що вони не можуть підтримати нас, але можуть запропонувати сервіс чи якусь допомогу державі – ми їх зводимо.

Також бізнес підтримує нас, коли поширює наші інформаційні продукти. Дуже важливо, щоб наша аудиторія могла дізнатися про «Правовий навігатор» у різноманітних місцях. Тому така допомога є не менш цінною ніж фінансова. І ми дуже вдячні за це.  Нещодавно була приємно вражена: у кав’ярні в Харкові побачила мольберт, на якому є наші листівки з інформацією для військовослужбовців. Також деякі бізнеси надають знижки на свої послуги, наприклад, на друк.

А чи просить бізнес щось від вас в обмін за підтримку, яку надає?

– Ми пропонуємо партнерам медійні виходи й маркетинговий компонент, бо розуміємо, що це цінно та цікаво для них. Важливо, щоб люди бачили, що до проєкту долучилася якась конкретна компанія. Деякі бізнеси прямо говорять, що для того, аби вони нас підтримали, ми маємо показувати певні маркетингові показники. Зізнаюсь, що для мене це трохи дивно, бо дещо втрачається сама суть благодійності. 

Повернусь до тези про те, що ви іноді зводите бізнес із державою. Чи складно налагодити таку співпрацю? 

– Не бачу тут проблеми. Коли в мене виникає ідея співпраці Мінветеранів і когось з бізнесу, то я конкретно знаю, де буде ця взаємодія, і бачу, як зробити її взаємовигідною. Моя роль – бути зв’язком між ними. Бізнесам, з якими ми працювали, дуже хочеться бути у державних продуктах, адже це певний рівень.  

Якщо говорити про партнерство з медіа, то йдеться лише про інформаційну підтримку? Чи є також спільні проєкти з ними?

– Ні, це не винятково інформаційна підтримка. Наприклад, зі Суспільним ми зробили подкаст про права військовослужбовців – «У справах військових». З нашого боку це була редакторська робота, пошук та підготовка спікерів, а з їхнього – продюсування, продакшн та дистрибуція. Загалом з медіа є різні рівні глибини партнерства: це може бути як поширення колонки, так і продукт, який ми робимо разом.

А що могло б змусити вас вийти з партнерства? Чи доводилося призупиняти або завершувати проєкти?

– У мене не було ситуацій, коли нам треба було вийти й сказати, що ми розриваємо співпрацю. Однак все, що суперечить принципам організації, розглядаємо як підставу для цього. Здебільшого намагаємося не починати колаборацію, якщо для нас це може стати проблемою: ми перевіряємо потенційних партнерів. Також ми детально обговорюємо правила гри або не заходимо в формалізовану співпрацю, перш ніж зрозуміємо, що дійсно хочемо бути з цими людьми. Ми не поспішаємо. А ще я вірю в силу неформальних стосунків. Вважаю, що це найважливіше, хоча не всі колеги зі мною погодяться. Можу також сказати, що зараз втомлена від певних партнерств, радше від наслідків людських стосунків і непрофесійності. Йдеться про те, коли у проєкти приносять занадто багато людського і не вміють професійно поставитися до співпраці. Для мене це може бути причиною, щоб припинити партнерство. 

Чи є у вас вхідні запити на партнерство? 

– Так, їх багато. Рішення щодо пропозиції співпраці ухвалюємо, зважаючи на те, чи вона стосується сфери нашої компетенції. Ми відмовляємося від проєктів, якщо не маємо експертизи в темі. Буває, що люди не зовсім розуміють, чим ми займаємося, і це причина для відмови. Також ми не беремося за співпрацю, якщо нам пропонують тему, якою займається наш партнер. У таких ситуаціях я скеровую запити до колег. Кажу: зверніться до Veteran Hub або «Юридичної сотні» й реалізуйте свій задум із ними, бо саме вони в цьому питанні експерти. Для мене це питання етики, і коли тільки починали діяльність у 2023 році, то одразу комунікували, що вдячні своїм колегам. Ми відкрито казали, що фактично стоїмо на плечах тих людей, які працюють із 2014-го. Це правда: ми вчимося на їхньому досвіді. Ми також наголошували, що не хочемо заходити на їхнє поле, але прагнемо посилити сферу, бо така потреба є.

Які відгуки про свою роботу ви отримуєте від військових? 

– Хороші. Багато відгуків – це більше солідарність із тезами, які викладені в наших дослідженнях. Також багато військових і ветеранів дізнаються від нас важливу актуальну інформацію та роз’яснення щодо того, що змінюється. Нам довіряють. 

Чи відчуваєте свій вплив на зміни в певних процесах?

– Є проєкти, результатами роботи в яких я пишаюся. Це, наприклад, ухвалення нового порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міноборони, в основу якого лягли, зокрема, й напрацювання наших аналітиків та юристів. Ми чи не перші почали роз’яснювати юридичні аспекти служби зрозумілою мовою – як у “Навігаторі”, так і в соцмережах. Тепер такі довідки роблять всі, навіть міністерства, які традиційно були дуже формальними в комунікаціях.

З чого ви починаєте роботу над своїми продуктами?

– Наша діяльність стартувала з того, що ми вивчали середовище й намагалися зрозуміти запит нашої аудиторії. І тому, наприклад, «Правовий навігатор» вийшов раніше ніж дослідження про шлях пораненого. Фактично комунікація з військовими під час опитування показала, що наш перший продукт потрапив у ціль. Ми розвиваємо аналітичний напрям, бо це дає розуміння, з якими ідеями можемо звертатися до держави й просити за нашу аудиторію. Добро можна робити дуже по-різному, але треба бути у цьому відповідальними. Потрібно розуміти пріоритети й проблеми. Ми з самого початку домовилися, що вся наша робота буде базуватися на даних, а не на досвіді одного чи кількох знайомих військових. Це дуже велика хиба в нашій сфері – думати, що на прикладі й історії однієї людини можна відобразити проблеми всіх інших. Але багато тем, з якими ми працюємо, є неочевидними. Саме завдяки аналітиці ми виявили проблему доглядальниць, з якою зараз працюємо.

У чому полягає цінність вашого партнерства з військовими підрозділами? 

– Військовослужбовці є найкращими експертами в дуже багатьох темах, з якими ми працюємо. Я виходжу з такої етичної логіки, що якщо ти робиш щось для конкретних людей, то треба консультуватися з ними. Йдеться про зміни й державні рішення, які торкнуться сотень тисяч захисників і захисниць, тож було б добре знати їхню думку.  Тому ми шукаємо у військових частинах людей, які мають високу експертизу в конкретних темах. Це наша така неформальна спільнота фахівців, яких долучаємо навіть до формування методологічних питань досліджень. Ми натомість допомагаємо їм: консультуємо їхніх поранених, наприклад, або передаємо наші друковані інформаційні продукти.

З іншого боку, ми виконуємо багато аналітичної роботи, яка потрібна війську. Наприклад, підтримуємо цивільно-військове співробітництво Генерального штабу у розгортанні служб супроводу у військах. Це означає, що нам треба було вивчити бізнес-процеси в спеціалізованих підрозділах, які існують зараз, і змоделювати, як має виглядати служба і її функціонал в інших частинах. Або, наприклад, ми проводили стратегічну сесію для підрозділу, який хотів розгорнути новий напрям роботи. Бувають партнерства на рівні вищого командування, коли приходять запити на конкретну аналітику з певної теми. 

Чи у вас є якісь лайфгаки, пов’язані зі звітуванням? 

– Найкращий звіт про твою роботу за чиїсь гроші – це вплив. І коли донори чують, що про них говорять партнери в уряді чи бенефіціари, – це є показником. Ми з командою останнім часом багато працюємо над тим, щоб вміти добре розповідати історію й показувати, що змінилося в житті бенефіціара. А взагалі нічого краще про тебе не скаже, як якісно виконана робота в проєкті. Це, мабуть, і є наш головний лайфгак. 

Що відбувається у стосунках з партнерами після завершення проєктів? 

– Дехто з партнерів відходить, але є певні міжнародні донори, з якими ми підтримуємо стосунки не тільки як з грантодавцями. Вони беруть участь у наших заходах, а також збирають експертизу для своєї країни, тобто ми їх консультуємо. Загалом у нас дуже велика кількість партнерів, з якими ми вже заходимо не на перше коло співпраці. Також незалежно від того, чи ми закінчили співпрацю, усіх донорів завжди запрошуємо на наші заходи. Для нас це важливо з етичного погляду.