Shields: “Ми вчимо бізнес, що розповідати про добрі справи – класно і важливо”

Shields: “Ми вчимо бізнес, що розповідати про добрі справи – класно і важливо”. 

Історія фонду Shields почалася з волонтерства на початку повномасштабного вторгнення і переросла у створення офіційного благодійного фонду, який працює вже півтора року. 

Взаємодія фонду з бізнесами – це повний метч і взаємопідтримка. Їхні суперсили – співпраця на довірі та аналітичний підхід до вивчення потреб війська.

Як команді вдається створювати таке класне ком’юніті, яка роль і участь бізнесів у цьому, а також як фонду вдалося налагодити ефективну роботу під час війни  – розповіла засновниця і директорка фонду Таня Каменєва.

Як ви прийняли рішення, що вам потрібен фонд? Що стало відправною точкою, коли стало зрозуміло, що не можна продовжувати далі як волонтери?

Дуже довго  – майже рік – ми працювали як волонтери без фонду. Через рік стало зрозуміло, що це вже більш системна робота, що в нас є команда і стала кількість військових частин, яким ми допомагаємо. Це стало більшим, ніж просто стихійна допомога, і ми зареєстрували фонд.

Прийшло розуміння, що це основна робота, у якій ми розвиваємо свою експертизу. Що благодійність і волонтерство – це дві різні доріжки, і цю ідею ми просували ще до війни.

Благодійність – це робота, команда, заробітні плати. Для нас всіх це основна робота, а не просто вид дозвілля, від якого ми отримуємо задоволення. Це те, чим я займаюся основну частину свого дня і те, що забирає більшу частину роботи всіх, хто працює зі мною.

Як ви зрозуміли, чим саме займатиметесь? Як ви шукали свою спеціалізацію? 

Ми намагалися бути максимально ефективними. Ми зрозуміли, що не хочемо допомагати адресно. Не хочемо допомагати дрібними штуками, потребу на які кожен може закрити своїми силами, якщо розділити її на кожного окремого бійця: наприклад, мішок, спальник тощо. Ми зрозуміли, що чим більша покупка, чим більшу кількість людей вона охоплює, тим вона для нас пріоритетніша.

Ми визначили, що нам важливо допомагати ефективно і досліджувати потребу саме війська загалом, а не кожного окремого військового. І обрали купувати речі, які допомагають якомога більшій кількості людей. Або ж ті, які неможливо купити кожному окремому військовому.

Ми не дублюємо функції держави – ми виступаємо її помічниками у тому, щоб забезпечити військо.  Ми не заробляємо гроші бізнесу – ми сконцентровані на тому, щоб ефективно їх витрачати.

Розкажіть, будь ласка, про те, як саме ви вивчаєте потреби війська, де ви можете бути корисні?

Ми спілкуємося напряму з комбригами бригад, а також з рядовими військовими в цій частині. Ми актуалізуємо потребу залежно від ділянки фронту. Зазвичай, ці запити  є хвилеподібними. Іноді потрібні РЕБи, коли йде період якоїсь розробки, іноді потрібні FPV.

Війна дуже динамічна. Ця хвилеподібність пов’язана саме з динамікою змін на фронті. Нові частоти з’являються, нові вироби у ворогів, відповідно нам треба або боротися з ними, або робити щось схоже. Це постійно інновації.

Ми досліджуємо суміжників – хто де стоїть поряд, як вони пов’язані між собою. Якщо ми передаємо, наприклад, кудись РЕБ, про це повинні знати на координаційному рівні. Якщо ми передаємо сюди РЕБ на певних частотах, поруч не повинні впасти FPV.

Ми багато спілкуємося саме з військовими на рівні командування і на рівні рядових, щоб з усіх боків розуміти, яка зараз ситуація. А як щодо структури ваших доходів або зборів?  Яка тут частка бізнесу? Може, у вас є якісь постійні донатори? 

У нас є бізнес, який фінансує нам заробітну плату. Є також велика кількість маленького й середнього бізнесу, який робить нам внески й ситуативні активації. Вони роблять щось маленьке, але важливе. Хтось робить свої збори, хтось щось розігрує від себе, хтось віддає прибуток за день, хтось просто робить внесок, хтось робить з нами колаборацію (наприклад, футболки).Здебільшого ми оброблюємо саме запит довіри. До нас приходять і кажуть:  “Ми хочемо щось зробити. Чи зможете ви класно та ефективно це втілити?”. І ми робимо.

Це доволі проста комунікація. Дуже часто побудована на особистих знайомствах, на довірі до людей, які працюють у фонді – необов’язково мене, а й моєї команди. Така собі мережа нетворкінгу.

На чому побудована ваша співпраця з бізнесами? Як у вас стається цей метч?

Ми помітили, що в нас класно виходить будувати ком’юніті. Що нас “люблять”. Моя команда сміється, що ми фонд третьої хвилі: ми всі молоді, всі з маркетингу.

Є певний портрет наш як команди, і відповідно портрети людей, які нам допомагають. Це здебільшого малий бізнес.

Зараз ми плануємо залучати донати від більших бізнесів. Ми ніколи цього не робили, в нас не було на це ресурсів.  Зараз ми взяли на це окрему людину і хочемо рухатись в цьому напрямку.

Чи є щось, що бізнеси, які допомагають, отримують від вас натомість?

Від нас ніхто ніколи нічого не просить. Позиція бізнесів: нам нічого не треба, ми допомагаємо, тому що хочемо допомагати.

Але для нас важливо дякувати публічно. Ми обов’язково дякуємо. Ми любимо записувати подяки для бізнесу від військових. Також обов’язково звітуємо: розповідаємо, як витратили кошти, надсилаємо чеки, якщо є можливість.

Ми вчимо бізнес, що розповідати про добрі справи – класно і важливо. Бо це надихає, дає сили. І ця подяка насправді потрібна

А хто приходить від бізнесу до вас? Хто зазвичай відповідальний за КСВ?

Маркетинг-директор або власник.

У нас було уявлення, що це, можливо, повинні бути ейчари, але ні. На нашому досвіді також була взаємодія з менеджером КСВ, який звертається до фондів, бо це його робота і відповідальність. Це окрема людина.

Що ви будете робити у випадку, якщо Україна перемагає? Уявімо, що наступного дня ви прийшли в офіс, заварили собі кави. І що?Дуже довго я думала, що в день, коли Україна перемагає, я закриваю фонд. За останній рік ця думка пішла, бо ми вже відкрили інші напрямки. Звісно, ми будемо адаптуватися і шукати, чим ми можемо бути корисними. Бо в нас є велика мережа людей, які нам довіряють, людей, які приходять до нас за допомогою. Будемо дивитися на актуальні питання: реінтеграція ветеранів, протезування…Я думаю, що нам ще після війни знайдеться, чим займатися.

Які найбільші виклики для вас зараз?

Гроші. Нам завжди хочеться допомагати більше. У нас є план. Ми хочемо рухатися.

Гроші і збереження морального стану команди. Відключення, війна, стрес – все це впливає на людей..

Часто найголовнішими причинами вигорання працівників некомерційного сектору є відсутність вдячності і швидких результатів. Вони їх просто не бачать, і це демотивує. 

По-перше, у нас взагалі немає текучки. Вся команда регулярно бачить результати своєї роботи – це те, з чим ми насправді працюємо.Якщо ми говоримо про якісь більш інституційні проєкти – зміни в армії, зміни в освіті, зміни в рекрутингу – це, звісно, доволі важкі процеси. Коли ми говоримо про забезпечення, то в нас доволі швидкий цикл: “ми купили, передали, отримали вдячність”.

Я бачу найбільшу проблему нашої команди в загальному виснаженні: людина – війна, людина – побутові проблеми. Дуже часто ми даємо додаткові вихідні, просимо відпочивати, після обстрілів переносимо дзвінки. Для нас важливо, щоб люди відпочивали, адже так команда працює ефективніше.