Портрет українського донора у 2026 році: хто, скільки та як часто готовий віддавати на благодійність

Повномасштабна війна змінила масштаби благодійності в Україні та підхід до допомоги. У 2022 році рішення про донат часто було емоційною реакцією на конкретну подію. Нині ж українці сприймають благодійність як частину повсякденного життя.

Цей портрет українського донора 2026 року побудований на найсвіжішому загальнонаціональному дослідженні сфери благодійності, яке Zagoriy Foundation і проєкт «Щедрий вівторок» провели восени 2025 року (опитано 2400 респондентів). Дані фіксують стан речей станом на момент опитування, але саме вони є найточнішим орієнтиром для розуміння того, кому, скільки і чому готові віддавати українці у 2026 році.

Хто сьогодні допомагає і чому продовжує це робити

Рівень залученості до благодійності в Україні поступово відходить від пікових показників перших років війни до більш стабільного, спокійнішого режиму. За даними дослідження 2025 року, про участь у благодійності чи волонтерстві за останні 12 місяців повідомили 62% опитаних проти 80–85% у 2023–2024 роках. Серед основних причин такої тенденції — виснаження ресурсів і фінансова нестабільність.

Головні мотиви допомоги сьогодні — внутрішні: співчуття та бажання допомогти (67,5%), бажання бути частиною спільноти (37,8%), власний досвід втрат або потреб (33%) і вдячність за отриману допомогу (26,8%).

Українських донорів об’єднує не вік, професія чи рівень доходу, а готовність регулярно робити посильний внесок. Навіть люди з обмеженими ресурсами не відмовляються від цієї звички. Серед тих, хто сам отримував благодійну допомогу протягом останнього року, 46% продовжують допомагати іншим, коли є можливість, 20% допомагали ще до того, як самі звернулися за підтримкою, і продовжують це робити, а 8% почали донатити чи волонтерити саме після власного досвіду отримання допомоги. В українському контексті отримувач і донор — це часто та сама людина в різні періоди життя.

Скільки українці донатять у 2026 році

Основу української благодійності формують тисячі дрібних і регулярних пожертв. Понад половина донорів (54,5%) за один раз віддають до 500 грн, а в середньому типовий українець жертвує приблизно 480 грн на місяць.

Регулярність стає важливішою за розмір одного платежу: 25% активних донорів роблять регулярні платежі (щомісяця або після зарплати), ще 28,8% поєднують регулярні внески зі спонтанними. Зараз благодійність нагадує підписку на важливу справу — частину бюджету на допомогу люди планують так само, як інші постійні витрати.

Головна сила української благодійності у 2026 році — не великі донори, а тисячі людей, які регулярно переказують невеликі суми, навіть коли самим доводиться заощаджувати.

Як українці обирають, кому довіряти і як допомагати

Спосіб допомагати теж змінився. Безготівкові перекази стали головним каналом (46,2% донатять онлайн), а інформацію про збори люди отримують насамперед від знайомих (62%) і з соціальних мереж (51%), а не з сайтів самих фондів (10%).

Довіра стала ключовим фактором ухвалення рішення про допомогу і водночас найбільш дефіцитним ресурсом сектору. Найважливішими критеріями довіри до фонду чи ініціативи українці називають:

• рекомендації друзів і знайомих (43,8%);
• прозорість і відкритість комунікації (40,6%);
• публічні звіти про використання коштів (40,1%);
• особистий позитивний досвід (29,5%);
• наявність офіційної реєстрації або платформи (19,9%);
• відомих засновників чи публічних осіб (16,6%).

Найпомітніший наслідок кризи довіри — це те, кому українці готові віддати свої гроші чи час. Персональним ініціативам довіряють 79% опитаних, тоді як благодійним фондам загалом — лише 13%. Великим і корпоративним фондам довіряють усе менше, а локальним і персональним ініціативам із прозорою звітністю — більше. Сучасний донор хоче бачити насамперед результат своєї допомоги, а не просто проблему.

Український донор у 2026 році — більш раціональний, уважний і вибагливий, ніж кілька років тому. Він може донатити менше, але частіше замислюється над ефективністю своєї допомоги і над тим, кому саме можна довіряти. Попри фінансові труднощі, втому та високий рівень невизначеності, благодійність залишається частиною суспільної норми для більшості українців. Культура взаємодопомоги, яка сформувалася під час війни, є одним із чинників стійкості українського суспільства.