«Працевлаштування ветеранів і ветеранок – шлях до кадрового виживання, а не благодійність», – співзасновниця Veteran Hub

Veteran Hub заснували у 2018 році для того, щоб підтримати ветеранів і ветеранок на шляху повернення до цивільного життя. Спочатку він був маршрутизатором і в одному просторі в Олівці послуги надавали різні організації зі сфери ветеранських справ: юридичні, психологічні та кар’єрні консультації, пошук освітніх можливостей та інші. Це спростило логістику й посприяло збереженню часу й сил захисниць і захисників. За перший рік роботи простір відвідали 18 тисяч людей, що підтвердило важливість і потрібність діяльності Veteran Hub. Тож команда почала масштабуватися: відкрила філії у Вінниці та Дніпрі (наразі не працює), створила мобільні офіси, запустила Лінію підтримки. 

Зараз організація надає юридичні, психологічні та кар’єрні консультації, допомагає з пошуком освітніх можливостей, займається персональним супроводом. Ще одні напрями діяльності — дослідження потреб ветеранів, ветеранок та їхніх родин, а також розроблення рішень, рекомендацій та інших практичних продуктів. Так, один із проєктів присвячений працевлаштуванню після повернення зі служби. Детально про роботу Veteran Hub поспілкувалися зі співзасновницею Івоною Костиною.

Проблеми, з якими ветерани/ки стикаються на ринку праці

– Ще до повномасштабного вторгнення на кар’єрних консультаціях ми часто чули від ветеранів і ветеранок: «Мене не беруть на роботу, бо я ветеран/ка». Ми звернулися до роботодавців і з’ясувалося, що більшість із них ніколи не бачили резюме з вказаною військовою службою. Ветерани й ветеранки не додавали її до CV через страх упереджень. А рекрутери часто стереотипно сприймали перерву у 2–3 роки без цивільного досвіду як період ув’язнення. Через це такі резюме не проходили первинний скринінг.

Команда Veteran Hub провела дослідження й створила два окремі рішення:

• довідник  «Як описати військовий досвід в резюме» для ветеранів/ок — підкаже ветеранам і ветеранкам, як презентувати та «перекласти цивільною мовою» свої навички у резюме, аби воно було зрозумілим для рекрутерів і не відлякувало безліччю термінів чи обсягом;
• проєкт «Практика» — об’єднує посібники, відеокурс і навіть менторську програму для роботодавців, які допомогають їм розбудовувати внутрішню політику та гідну корпоративну культуру щодо працівників з військовим досвідом. Також зараз організація співпрацює з понад 200 компаніями, готовими змінювати свої HR-стратегії та працювати з ветеранами та ветеранками.

Упродовж останнього року Veteran Hub разом зі Starlight Media, Forbes і Міністерством у справах ветеранів розробляє принципи бізнесу, дружнього до людей із військовим досвідом.

– До цього проєкту також залучені СЕО понад 100 компаній, які готові адаптувати робочі процеси. Глибока взаємодія з ними, до речі, підсвітила ще одну важливу тему: часто бізнеси не усвідомлюють, наскільки ветеранська політика в Україні відрізнятиметься від міжнародних практик. Ключова відмінність у тому, що за кордоном йдеться про аудиторію, яка поступово природно зменшується, тоді як у нас – зростає. Кожен дорослий громадянин потенційно може стати ветераном чи ветеранкою. Це наша реальність, – додає співзасновниця  Veteran Hub.

Чому ветерани та ветеранки важливі для працедавців

Ці всі зміни важливі не лише для ветеранської аудиторії, а й для роботодавців: їм потрібно дбати про кадрове наповнення. У Veteran Hub також зазначають: військо є своєрідним монополістом на ринку праці в Україні, і навіть після завершення воєнних дій, більшість військових залишиться на службі. 

– Треба усвідомлювати, що частину ветеранів і ветеранок військо вже ніколи не віддасть у цивільну кар’єру, бо це дуже цінний кадровий ресурс. Дехто залишиться на службі, ще частина перейде в резерв і лише ті, кого визнають непридатними, зможуть обирати, як рухатися далі. Представників останньої групи найменше. Зараз ветеранів/ок на ринку праці у відсотковому співвідношенні дуже мало. Ті, хто є, продовжують реабілітацію: вони  лише на початку свого цивільного шляху й готовності до довготривалої кар’єри. Але незабаром ветеранів і ветеранок, які шукатимуть роботу, побільшає. І працедавці боротимуться за них, адже ринок праці потерпає від дефіциту кадрів. 

Переважна частина бізнесів розглядає залучення ветеранів і ветеранок здебільшого як повернення своїх працівників/ць після служби, а не як зовнішній найм нових людей. Однак вже зараз дослідження показують, що 62% звільнених зі служби учасників бойових дій не повертаються на попереднє місце роботи за власним бажанням. І причиною цього не завжди є стан здоров’я.

– Ми рекомендуємо всім підприємцям, з якими працюємо, будувати політику під відкритий ринок. Бо навіть якщо людина повернеться з війни у свою компанію, її потрібно приймати як нового працівника. Нерозумно пропонувати ту саму посаду, зважаючи на набутий досвід. І зараз цей меседж чують краще.

Потреби ветеранів/ок та законодавство

Перешкодою на шляху ветеранів і ветеранок до сталого доходу також є чинні норми законодавства, які не відповідають сучасним реаліям.

– Наприклад, у Трудовому кодексі є обмеження для людей з виробничої сфери, і це потрібно реформувати. Щоб було зрозуміліше: в «Укрзалізниці» є 240 тисяч працівників, приблизно 10 тисяч з яких — мобілізовані. Частина цих людей повертається з пораненнями й через це втрачає допуск до роботи за фахом (наприклад, через стан здоров’я), тож їм потрібно запропонувати альтернативу. Механізму такого перенаправлення на рівні держави не існує, тож компанії мають робити це в ручному режимі. Я вважаю, що дуже важливо планувати зайнятість населення й створювати програми, які дадуть ветеранам/кам широкий доступ до ринку праці.

Команда Veteran Hub допомагає державі напрацювати механізми взаємодії з людьми, які мають бойовий досвід, і вважає, що долучатися до цього процесу мають усі, хто може. 

– Людина зі служби повертається в низку нереформованих систем, які зараз намагаються змінювати. Ветерану/ці  може бути потрібен доступ до психологічної підтримки, а її тільки цьогоріч концептуалізували в державній стратегії та законі. Це значний прогрес, але досі не йдеться про систему, спроможну дати раду потенційній півторамільйонній аудиторії. Людина, яка повертається з війни, водночас може мати різні досвіди та статуси й потребуватиме підтримки різних установ, що не спроможні надати її якісно через застарілість. Це стосується і сфери соціальних послуг, і медицини. Наприклад, ветеран/ка має отримати консультацію сімейного лікаря про те, які хвороби можуть загрожувати після тривалого життя в окопі. Зараз це неможливо, але не через відсутність компетентних фахівців, а через брак інформації. Щоб це змінилося, Міністерство охорони здоров’я та Міністерство оборони мають разом проводити прогностичні дослідження.

Які ще ризики існують для кар’єра ветеранів/ок 

Державна політика наразі не сприяє тому, аби ветерани/ки могли будувати стабільну цивільну кар’єру. Це, зокрема, пов’язано із системою економічного бронювання: немає чіткого визначення, скільки разів підприємство може бронювати одну й ту саму людину. Тож ще один виклик – кар’єрний розрив між тими, хто повертається до цивільної роботи після війська, і тими, хто її не переривав:

– Поки одна людина служить, інша – продовжує рости у професії. І розрив між ними постійно збільшується: навіть якщо цивільна людина не докладає особливих зусиль, вона все одно рухається вперед. 

Крім того, після звільнення зі служби чоловіки й жінки майже завжди можуть бути призвані повторно. У перспективі це стосується і післявоєнного періоду, адже частина ветеранів/ок буде у резерві й у разі потреби їх мобілізують, а цивільна кар’єра знову перерветься. 

Є ще група людей, які звільняються за віком. Відсотково їх небагато, але, за словами Івони, вони найбільш дискриміновані в питанні кар’єрних перспектив:

– Навіть державні програми перекваліфікації здебільшого недоступні для цих людей. Після звільнення вікові ветерани/ки залишаються без грошового забезпечення, але потребують заробітку. Вони мають бажання й мотивацію працювати, проте не мають такої можливості. Бізнеси поки що теж не дуже активно звертають увагу на старшу аудиторію і не мають стратегій для роботи з нею. Вони дивляться на це як на благодійне працевлаштування, а не шлях до свого кадрового виживання. Хоча таке бачення насправді часто стосується не лише звільнених за віком. Цей підхід треба змінювати якнайшвидше.

Чи може підприємництво стати кар’єрним рішенням для ветеранів/ок 

Зараз держава й міжнародні організації пропонують ветеранам/кам створювати власні підприємства. Для цього є багато програм і грантів, але вони можуть охопити невелику частину аудиторії.

– В Україні немає доказової бази для підтвердження того, що служба у війську формує якості для підприємництва. Цей міф прийшов до нас зі США і ґрунтується на їхній системі підготовки військових, де вони за час служби проходять сертифіковані курси й вчаться бути лідерами. У нас такого немає, навички, отримані у війську, не гарантують, що людина зможе стати підприємцем. Також ми знаємо, що серед охочих відкрити власну справу насправді невеликий відсоток ветеранів/ок, які спроможні це зробити і їхній бізнес переживе перший рік.

Івона також наголошує, що творці подібних програм мають усвідомлювати свою відповідальність і ризики, які можуть спіткати підприємців. Наприклад, часто після звільнення/демобілізації люди не мають активного доходу й гарантій, що не повернуться на службу.

– Коли ветеран/ка точно знає, що більше буде мобілізований/а, тоді можна ризикувати. Але якщо в людини є вірогідність повернення до служби, то що буде з її підприємством у такому разі? Чи буде бізнес застрахований на цей період? Чи зможе сім’я підхопити справу, давати раду з усіма процесами й мати з цього дохід? Все це потрібно враховувати. Так, програми з  підприємництва мають існувати, але це точно не той варіант, який варто робити основою державної політики і єдиною опцією для тих, хто звільняється зі служби. 

Адаптація ветеранів/ок – відповідальність суспільства?

Готуватися до повернення військових зі служби має не лише держава, а й усі громадяни й громадянки, адже ветеранський шлях починається зі спілкування з цивільними. Іноді навіть випадкові зустрічі можуть вплинути на те, як почуватиметься людина за межами території бойових дій, тож кожен має усвідомлювати свою відповідальність. 

– Свій шлях повернення ветеран/ка починає з того, що сідає у потяг і їде додому. Що там відбувається? Перший тривалий контакт із цивільними. Військові зазвичай не пам’ятають цього періоду, але коли ми поспілкувалися з провідниками «Укрзалізниці», то дізналися, що вони дають раду спробам самогубства, агресії, проявам ПТСР і багатьом іншим ситуаціям. Ніхто не готував їх до цього. Ніхто не називав провідників надавачами послуг ветеранам/кам, але де-факто вони ними є.

Івона зізнається: вони з командою мріють про те, аби Veteran Hub врешті закрився. Це станеться, коли вони розумітимуть, що шлях ветерана/ки в державі виглядає так само, як і шлях будь-якого цивільного громадянина. 

– Тоді наша робота не буде потрібною. Так, ми закриваємо багато запитів людей, які повертаються в цивільне життя, але найголовніше те, що наші сервіси сприяють здобуттю знань, необхідних для розбудови ветеранської культури. Ми дуже багато вкладаємо, щоб реально допомогти ветеранам і ветеранкам, але розуміємо: вони набагато більше допомагають своїм побратимам, посестрам і наступним поколінням тим, що просто довіряють нам. Більшість змін, яких ми намагаємося досягти, не торкнуться тих, за кого нам болить зараз, на жаль. Але вони визначатимуть, яким буде шлях повернення до цивільного життя в майбутньому.