Фандрейзинг на немілітарні потреби під час війни. Як із цим працює Гуманітарний фонд Сергія Притули

Благодійний фонд Сергія Притули є одним із флагманів фінансової довіри українців впродовж останніх років. Команда організації опікується посиленням Сил Оборони України, а також допомагає цивільному населенню, яке постраждало від російської агресії. Ми поспілкувалися з керівницею Гуманітарного фонду Сергія Притули Мариною Петриченко про те, як вони залучають кошти, будують партнерства, кому та як саме допомагають. Детально про все – далі.

Як і з чим працює Гуманітарний фонд

На початку повномасштабного вторгнення Гуманітарний фонд Сергія Притули, як і більшість благодійних організацій, працював здебільшого хаотично: отримував допомогу від партнерів і скеровував туди, де була потреба. Втім, команда швидко зрозуміла, що не може працювати з усіма водночас, тож уже з кінця 2022 року сформувала систему, якої дотримується й зараз:

– У нас є 5 проєктних напрямів, це: охорона здоров’я, гуманітарне розмінування, Safe&Smart – облаштування та реконструкція укриттів в закладах освіти, тимчасове модульне житло NEST та швидке кризове реагування. 

– Ми розуміємо, який партнер може бути стратегічним у кожному напрямі, хто може підсилити фінансово, а хто – інформаційно. Опираючись на це формуємо запити на співпрацю, в яких розписуємо свою пропозицію й пояснюємо, як саме конкретна компанія, організація чи людина може долучитися і бути корисною. Якщо наші цілі збігаються, то ми реалізуємо спільний проєкт: плануємо активності, бюджети, рішення. Обов’язково контролюємо ефективність співпраці. 

Чому фандрейзинг ускладнюється

Загальнонаціональне соціологічне дослідження сфери благодійності у 2025 році від Zagoriy Foundation та ініціативи «Щедрий вівторок» показує, що серед тих, хто найбільше потребує допомоги, українці називають поранених військових (63%) і ЗСУ (52%). Соціально-гуманітарні напрями мають 15–28% підтримки.

Марина Петриченко ситуацію пояснює так:

– Нам завжди було складно залучати кошти й з кожним роком стає важче, адже що у людей, що у бізнесів закінчуються ресурси. Це не дивно, адже ворог працює на виснаження – це його стратегічна ціль. До того ж дуже зрозуміло, чому люди більше донатять на військо: поки стоїть лінія оборони, доти ми можемо говорити про цивільне життя та державу. 

Тому основними партнерами фонду є міжнародні організації та підприємці, які працюють в Україні, та бізнеси з українським корінням, які працюють за кордоном. Це, переважно, компанії, які не можуть донатити на мілітарні потреби, але мають кошти та бажання допомогти. Допомагають і фізичні особи: нещодавно чехи менш ніж за тиждень зібрали 7 мільйонів євро на генератори для Києва.

– Українці, звісно, також донатять, але найбільше підключаються в екстрених ситуаціях. Наприклад, коли ворог підірвав Каховську ГЕС, то за один день люди  зібрали 14,9 мільйона гривень. Це була найшвидша реакція на кризу. 

Як будують партнерства

До екосистеми партнерств фонду входять фізичні особи, міжнародні та українські бізнеси, профільні міністерства та місцева влада, громадські організації та установи різного рівня. 

– Ми не маємо упереджень щодо масштабів організацій чи їхньої операційної спроможності. Головне, щоб ми сформували спільні цілі й завдяки нашій діяльності допомога дійшла до кінцевого отримувача.

У фонду є сталі співпраці, які тривають ще з 2022-го, втім команда постійно шукає тих, хто готовий долучитися. У цьому процесі увагу звертають на корпоративну соціальну відповідальність, цінності та інтереси потенційних партнерів. Фільтри не проходять організації, пов’язані з гемблінгом чи кримінальними історіями, алкогольні компанії, а також ті, хто співпрацює або підтримує країну-агресора.

Як виявляють потребу й ухвалюють рішення щодо допомоги 

Гуманітарний фонд надає допомогу людям на прифронтових і деокупованих територіях, а також підтримує установи, які релокувалися у безпечніші місця. Починається все з виявлення потреби:

– Ми отримуємо звернення від голів громад, закладів охорони здоров’я, закладів освіти, комунальних підприємств і громадських організацій. Далі – валідуємо потреби. Наприклад, якщо ми отримали запит від лікарні на рентген, то звертаємося до місцевого профільного департаменту та в Міністерство охорони здоров’я, щоб дізнатися чи актуальною ще є потреба. По-перше, це дає змогу не дублювати допомогу, адже може бути таке, що запит закрили інші благодійники. По-друге, профільні установи мають краще бачення ситуації: може бути, що в населеному пункті суттєво зменшилась кількість населення або ж лінія фронту наблизилась. Якщо ж потреба підтверджена – шукаємо партнерів.

Коли команді все ж доводиться відмовити в закритті запиту, вони надсилають офіційного листа, де детально пояснюють причини. 

 – Буває, що ми не можемо допомогти, бо не маємо ресурсів. Про це теж повідомляємо і вносимо запит у лист очікування: з’явиться партнер – закриємо потребу. Іноді радимо інші організації, які можуть надати те, що просять. Ми завжди охоче ділимося контактами.

Про партнерство з колегами з сектору

Іноді трапляється й така співпраця, коли Гуманітарний фонд Сергія Притули стає своєрідним містком між міжнародними організаціями та жителями прифронтових або деокупованих територій. Це пов’язано з тим, що через чіткі правила й обмеження гуманітарні місії не можуть самостійно дістатися до людей, які потребують допомоги. 

– На свій страх і ризик, ми та інші українські організації беремо на себе відповідальність і їдемо туди, куди потрібно. Мали, наприклад, співпрацю з організацією GEM Говарда Дж. Баффета: вони надавали продуктові гігієнічні набори громадам після деокупації, а ми були підрядником, який доставляв цю допомогу. Наші волонтери, водії та менеджери їздили тоді на Харківщину й Херсонщину в перші дні після деокупації. Небезпечні моменти були, звісно, але команда знала, на що йде. Бажання повернути людям гідне життя і показати, що ми їх чекали – переважило.

Як оцінюють ефективність роботи 

Коли команда оцінює результати діяльності в межах певного проєкту, то першочергово орієнтується не на цифри, а на те, як змінилося життя громади. 

– Можна, звісно, сказати, що реконструювали одне укриття. Але ж важливішим є те, що це дає змогу відновити освітній процес. Тобто діти, які не ходили в школу з часів пандемії коронавірусу, умовно, зможуть повернутися у школу. Або ще один приклад: у нас є проєкт з медичними бригадами, де ми могли б показати кількість виїздів чи консультацій. Втім, наші лікарі доїжджали в такі населені пункти, де жителі 2 роки не бачили медиків через зруйновану логістику. Тому дуже важливо, що ми не залишаємо людей і надаємо їм доступ до базових послуг. Про це важливо говорити.

Як створити звіт, який захочуть зберегти не лише партнери

Гуманітарний фонд Сергія Притули працює з різними форматами звітності. Є партнери, які мають власний шаблон для викладу інформації про результати співпраці, а є й ті, хто не має вимог щодо вигляду. 

У благодійній організації дбають про прозорість, тож дані про всі фінансові операції є у відкритому доступі на сайті. Це, зокрема, допомагає підтримувати високий рівень довіри. 

 – Щороку ми робимо окремий звіт, де не просто наводимо сухі цифри. Ми розказуємо історії людей, показуємо їх. Пояснюємо, як надана допомога впливає на життя. Розписуємо детальну інформацію по напрямах. Наприклад, якщо йдеться про гуманітарне розмінування, то ми вказуємо, що 139 тисяч квадратних кілометрів України потенційно забруднені вибухонебезпечними елементами. Розповідаємо, хто працює на цих територіях і як відбувається розмінування. У річному звіті за 2024-й ми зробили блок, де описали основні тенденції розвитку гуманітарної сфери й прогнозували, якими будуть головні акценти.

Цифри, сухий виклад що й куди передали, кілька фото – не наш формат. Ми робимо такий собі журнал, який хочеться залишити собі, тому що в ньому зафіксовані історії людей: тих, кому допомагають і тих, хто допомагає. Це цінна річ, яку будь-хто може завантажити собі з нашого сайту.

Що мотивує команду

Робота у гуманітарному напрямі здебільшого не передбачає, що результат діяльності  можна побачити тут і зараз. Звісно, є деякі проєкти, де ефект помітний, однак найчастіше йдеться про довготривалу роботу. І для того, щоб продовжувати цей рух, потрібно мати не лише матеріальні ресурси, а й неабияку мотивацію. Це стосується як команди, так і партнерів, які надають допомогу.

– Нас мотивують люди та їхні історії. Тож коли ми веземо допомогу, то обов’язково спілкуємося з тими, кому її передаємо, знімаємо відео для себе та донорів. І ми чуємо неймовірні історії про те, як люди виживали в настільки жахливих умовах, що це взагалі здається неможливим. Це дає усвідомлення, наскільки сильними є українці, й розуміння, що ми працюємо недаремно. Дуже цінно бачити, що люди, яким ми допомагаємо, можуть продовжувати своє життя.

Окрім цього, в нас професійна команда, де всі знають, що гуманітарна допомога – це не про проєкти на місяць, рік чи два. Це про сталі,  довготривалі програми, де ти не можеш одразу побачити результати, але усвідомлюєш, що відбуваються важливі зміни.