«Запрошуємо інвестувати в людські долі»: як творить партнерства «Фундація Дім Рональда МакДональда в Україні»

«Фундація Дім Рональда МакДональда в Україні» з 2016 року в Україні та 50 років у світі дбає про те, щоб важкохворі діти могли отримувати доступ до якісних медичних послуг, а їхні сім’ї  мали змогу бути поруч, підтримувати й брати активну участь у догляді та лікуванні. Для цього благодійна організація розвиває сімейно орієнтовану медицину – медицину гідності, співпраці та підтримки. Стрижневою у їхній діяльності є програма «Сімейні кімнати Рональда МакДональда», яка вже реалізована у 6 державних обласних дитячих лікарнях. Зараз команда благодійної організації активно працює над ініціативою «Дім Рональда МакДональда» – будівництвом першого в Україні дому на 50 окремих кімнат, де зможуть безоплатно проживати сім’ї важкохворих дітей, які отримують допомогу в київському «Охматдиті». Крім цього фундація реалізує освітні проєкти для медичних працівників.

Щоб зробити свої програми якомога ефективнішими, до співпраці залучають партнерів. Ми поспілкувалися з директоркою благодійної організації Галиною Соловей та менеджеркою з фандрейзингу та стратегічних партнерств Анною Власенко про те, як вони шукають однодумців і як ведуть комунікацію у колабораціях. Про цікаві й оригінальні аспекти роботи, які можна впровадити у свою практику – в інтерв’ю.

Як ви знаходите партнерів?

Галина Соловей:

– Наша місія – підтримувати родини з важкохворими дітьми на шляху до одужання. У благодійності діє принцип: «Немає грошей – немає місії». Щоб допомагати, потрібні ресурси, а масштаб змін залежить від сили партнерств. Тому ми активно шукаємо можливості для співпраці, запрошуючи компанії інвестувати в добро – у людські долі. Адже благодійність – це не лише про гроші, а й про бажання бути частиною чогось більшого.

Ми цінуємо кожного і дбаємо про зміцнення стосунків із тими, з ким взаємодіємо. Паралельно розвиваємо співпрацю з новими компаніями – звертаємося проактивно, знайомимося під час подій, завдяки членам Наглядової ради та рекомендаціям. Особливо цінуємо, коли партнери радять фундацію іншим або коли колишні співробітники стають нашими амбасадорами на нових місцях роботи. Це свідчить про довіру та нашу здатність будувати довгострокові, щирі стосунки.

Чи маєте ви своєрідне ранжування партнерів, від чого воно залежить?

Галина Соловей:

– Ми орієнтуємось насамперед на домовленості й очікування від співпраці. Залежно від масштабу проєкту та рівня внеску партнери для нас поділяються на три групи: генеральні, головні й ті, з ким маємо точкові взаємодії. Це допомагає чітко розуміти очікування, і робити співпрацю справедливою для всіх. Також ми інтуїтивно ділимо наших благодійників на різні групи: є філантропи, меценати, відповідальний бізнес, окремі люди, адвокати бренду (лідери думок тощо). Усі вони цінні й до кожного з них застосовуємо свій підхід.

Що обов’язково є у вашій самопрезентації потенційним партнерам?

Галина Соловей:

– Ми завжди говоримо про наші програми через історії родин, які стикаються з важкими ситуаціями. Бо й досі є сім’ї, фінансово й емоційно виснажені хворобами дітей, які ночують у машинах біля лікарень, бо хочуть бути поруч, але  не мають змоги винайняти житло в іншому місті. Під час війни ця проблема стає ще гострішою. Ми показуємо, як програми фундації допомагають у таких випадках, ділимося результатами й запрошуємо партнерів долучитися.

Чи є у вас якісь лайфгаки для перших звернень, що точно працюють?

Анна Власенко:

– Кожна наша взаємодія – унікальна. Для цього я  завжди вивчаю, чим займається потенційний партнер, бо важливо, щоб наші цінності збігалися. Дивлюсь, які схожі проєкти у сфері благодійності в нього були. Якщо якась з ініціатив організації чи компанії нас особливо вразила – згадую і про це. Перший лист обов’язково закінчую вдячністю за активну позицію і за добрі справи, які наш потенційний партнер уже зробив.

Якщо це точковий проєкт, де ми одразу розуміємо, що конкретно хочемо від взаємодії, то я так і пишу. Якщо ж звертаюсь до компанії, яка може допомогти у багатьох напрямах, то готую презентацію з нашим баченням, як саме може виглядати співпраця. Прописую різні варіанти, але даю дисклеймер, що ми не наполягаємо на тому, що все має бути саме так. Це важливо, адже як клієнт я орієнтуюсь на певні інструменти й насправді не знаю, чи може компанія їх використовувати. До того ж з досвіду нам відомо, що можуть бути різні бар’єри.

Завжди пропоную партнеру ту механіку, яку він уже реалізовував, тому що розумію, що в команді зможемо легко зробити щось схоже. Тут може не бути унікальності, але буде результат.

Наші партнери – це і співтворці, і співавтори наших проєктів. І найцінніше, що вони можуть дати – віру в те, що позитивні зміни можливі.

Які критеріїв вибору партнерів у вас є,  на що в першу чергу звертаєте увагу?

Галина Соловей:

– Для нас принципово, щоб наші з партнерами цінності збігалися – це турбота та співчуття, повага, чесність, прозорість і відданість своїй справі.

Ми надаємо особливу увагу прозорості та доброчесності: перевіряємо інформацію у відкритих джерелах і переконуємося, що компанія діє відповідально та має бездоганну репутацію.

З чого має початися співпраця?

Галина Соловей:

– З цікавості партнера долучитись до наших проєктів. Нам особливо радісно бачити, що наша місія їм відгукується і що вони дійсно будуть радіти тій допомозі, яку разом з нами нададуть. Для нас важливо, щоб партнер був залучений в проєкт, щоб комунікація була якісною, щоб не було затягувань із відповідями. Тоді співпраця набагато легша й ефективніша для обох сторін.

Як ви комунікуєте з партнерами у проєктах і визначаєте відповідальних осіб?

Анна Власенко:

– У нас маленька команда і з нашого боку з цим немає проблем. Зі сторони партнерів іноді буває, що не можуть визначитися з такою людиною або ж навіть відділом, але для мене це неважливо – я комунікую з усіма. Прагнемо діяти швидко і гнучко. Коли ми вже пішли в проєкт, то пропоную створити чат у зручній для кожного соцмережі, куди додаємо всіх учасників співпраці. І якщо мені не відповідають у загальній групі, то я пишу всім особисто. Також стежу за нашими партнерами в соцмережах і використовую їхні інфоприводи, щоб нагадати про нас.

Чи відрізняються операційні моменти співпраці залежно від того, з якого сектору ваш партнер?

Галина Соловей:

– Так. Якщо це співпраця з державним сектором, то звітність там набагато детальніша і нам треба більше ресурсів, щоб вести проєкт. Бізнеси також мають різні підходи: хтось вимагає чіткість і регулярні оновлення статусів, а хтось дає кошти без вимог звітування й тут уже ми проявляємо ініціативу – розповідаємо про результати та надану допомогу.

Анна Власенко:

– А якщо порівнювати бізнес і третій сектор, то немає особливої різниці в комунікації, звітності, введенні проєктів. Зараз майже всі громадські організації працюють на рівні з підприємництвом, а багато з них ще й залучають до себе на роботу вихідців із бізнес-середовища.

До речі, а чи змінилася якось співпраця з державою за роки роботи фундації?

Галина Соловей:

– Держава завжди нас підтримувала. З останніх прикладів – початок нашого наймасштабнішого проєкту – «Дому Рональда МакДональда». Ми уклали договір про спільну діяльність між фундацією та НДСЛ «ОХМАТДИТ» МОЗ України та розпочинаємо будівництво, тож вже у 2027 році сім’ї з хворими дітьми зможуть безплатно мешкати в будинку та отримувати важливу підтримку.

Наша співпраця з державою особливо посилилася на початку повномасштабного вторгнення, коли ми почали втілювати програми гуманітарної підтримки та співдіяти з адміністраціями різного рівня. Зараз активно працюємо в цьому напрямі з дитячими лікарнями: надаємо сучасне медичне обладнання, проводимо навчальні програми для медиків. Держава в цей непростий час розраховує на підтримку благодійних організацій. Ця співпраця закріплена суспільним договором.

Щодо змін хочу навести приклад: коли ми відкривали перші «Сімейні кімнати», то платили за комунальні послуги. Зараз ми вже можемо вести перемовини, і державні лікарні готові брати на себе ці витрати.

Як ви підтримуєте зв’язок із партнерами, з якими довго працюєте? Маєте якусь проміжну звітність?

Анна Власенко:

– Сталі партнерства – це наша стратегія. Вважаю, що найсильніша наша сторона у фандрейзингу – лояльність тих, з ким співпрацюємо. Є багато компаній та організацій, які з нами ще від заснування фундації.

Звітність важлива завжди, навіть коли її не вимагають. Ми просимо зустріч онлайн, на яку готуємо презентацію з інформацією щодо комунікації та показників впливу. Якщо партнер не хоче зустрічатися, а буває і таке, то ми просто надсилаємо дані. 

Але звітність завжди є. Просто для когось достатньо листа, комусь потрібна презентація, а комусь – зустріч. Ми намагаємося емпатично вимірювати градус наших стосунків і підігріваємо їх, якщо відчуваємо, що треба. Коли співпраця завершується, то завжди надаємо звіти з показниками ефективності. Це дуже важливо, щоб відзначити спільні досягнення і дати всім залученим відчути свою важливість. Адже донорський шлях побудований навколо емоційного досвіду людини, яка хоче робити добро.

Чи є якийсь лайфгак, пов’язаний зі звітністю? На чому ви зазвичай акцентуєте?

Галина Соловей:

– Усе залежить від того, який КРІ ми ставили на старті проєкту. Наприклад, коли ми збираємо кошти на відкриття нової «Сімейної кімнати», то обговорюємо, скільки людей будуть користуватися цією програмою, а тоді звітуємо про відвідуваність. Лайфгак – бути максимально емпатичними та щирими, додавати емоції та говорити через «сторітелінг»: розповісти історію родини, показати фотографії діток, додати відгуки чи подяки. Дуже важливо крім цифр додавати емоційну компоненту, щоб партнери бачили як їхня залученість впливає на людські долі.

Як ви уникаєте самоплину в довготривалих проєктах?

Галина Соловей:

– Найважливіше – це мати високопрофесійну самовмотивовану команду, яка чітко розуміє мету, KPI та таймінг проєктів. Уникати перезавантаженості, хоча в благодійності це важко. Спостерігаємо тенденцію, що з війною у сферу благодійності приходить багато висококваліфікованих спеціалістів із бізнесу, і таке підсилення дуже доречне. 

Наша стратегія на наступні роки – надати допомогу якомога більшій кількості родин і робити це ще краще, тож ми дуже вмотивовані не просто реалізовувати поточні проєкти, а покращувати й розширювати наші програми.

Наприклад, коли ми тільки започаткували програму «Сімейна кімната», то проявляли турботу у вигляді напоїв і перекусів, які завжди були в кімнатах, а також через розмови та консультування наших адміністраторок. Далі ми почали розширювати цю допомогу: цього року розпочали проєкт, у межах якого надаємо родинам все необхідне – від зубної пасти до домашніх капців. Це дуже важливо в ситуаціях, коли родину вночі привезла «швидка» і в них нічого з собою немає. Потім ми розширили програму у харчуванні – зараз годуємо наші сім’ї повноцінними теплими обідами. Далі почали надавати психоемоційну підтримку із залученням психологів, тобто постійно відбувається певний розвиток.

А що зараз об’єднує вашу фундацію та «МакДональдз»?

Галина Соловей:

– «МакДональдз» – наш незмінний і найбільший корпоративний партнер в Україні та світі, й ми їм дуже за це вдячні. Вони завжди у своїй стратегії закладають допомогу «Фундації Дім Рональда МакДональда». Уже 9 років кошти, зібрані в межах кампанії «Долонька щастя», а також завдяки іншим акціям, «МакДональдз» віддає на  реалізацію наших програм. На початку повномасштабного вторгнення вони як волонтери допомагали реалізовувати програми гуманітарної підтримки. Надають безцінну підтримку у вигляді консультацій та експертизи, наприклад, у координації будівництва «Дому Рональда МакДональда».

До речі, акція «Долонька щастя» – це вже більше традиція? І чи люди долучаються до неї так само активно під час повномасштабного вторгнення?

Галина Соловей:

– Акція нашого партнера «МакДональдз» – одна з найстаріших в Україні національних корпоративних акцій, їй 24 роки. Цю активність ніколи не скасовували. І насправді з кожним роком кількість донатів зростає, що є прекрасною тенденцією. Минулого року, наприклад, до неї долучилося сотні тисяч людей.

Фундація також проводить свої акції, найпопулярніша серед них – щорічний «День піжам». Ми пропустили її лише один раз – у 2022 році, і вагалися, чи запускати у 2023-му. Але коли нам почали писати школи та садочки з проханням продовжити акцію, то зрозуміли скільки позитиву і радості вона дарує дітям. Минулоріч до нас долучилося рекордно багато учасників: понад 200 шкіл і садочків, 50 бізнесів, зірки, блогери. А ще ми зібрали найбільшу за весь час суму донатів.

Чи відчуваєте ви тренд, що збирати на немілітарні потреби стає важче, бо увага людей сфокусована на виживанні й ресурси обмежені?

Галина Соловей:

– Так, деякі партнери відмовляли нам у співпраці, тому що в них у пріоритеті допомагати нашій країні перемогти. І ми абсолютно це розуміємо. Але рівень нашої допомоги за час війни не зменшився: ми і дім будуємо, і програми розширюємо. Зараз, наприклад, у Львові реалізуємо проєкт розширення «Сімейної кімнати» в три рази, і тепер вона матиме окремі чотири спальні, щоб батьки мешкали поруч із дітьми, допоки вони не одужають, зручну сучасну кухню, пральню, душову, дитячу.

Чи продовжуєте ви комунікувати з партнерами, співпраця з якими завершилися?

Анна Власенко:

– Так, ми підтримуємо зв’язок із тими, з ким завершили активну співпрацю. Ми шануємо кожного, хто долучався до нашої місії, і віримо, що партнерство – це не лише про проєкти, а й про спільні цінності. Ми періодично інформуємо їх про наші новини, запрошуємо на події та благодійні ініціативи. Це дозволяє зберігати теплі стосунки, а також відкриває можливості для майбутньої взаємодії.

Як саме відбувається ця комунікація? Чи є певна система?

Анна Власенко:

– Тут важливе правильне планування і системність. У нашого комунікаційника є документ, де на рік розписано й чітко вказано, в який момент ми починаємо спілкування з партнерами. Це потрібно, щоб нікого не перенавантажувати й підтримувати гармонію взаємодії.

Наприклад, на початку року ми звітуємо за попередній. До цього ми додаємо сувенірну продукцію, подарунки від діток і, якщо є потреба, то їдемо до партнерів особисто все розповісти. Далі в нас є моменти з акціями та благодійні події, на які ми запрошуємо тих, з ким співпрацюємо. Ще маємо обов’язкові щомісячні листи з новинами.

Дуже важливо, на мою думку, спланувати, коли і як ти будеш взаємодіяти з партнерами, щоб це було і стабільно, і гармонійно.

Що мотивує партнерів з бізнесу повертатися до вас?

Анна Власенко:

– Найчастіше це відбувається, коли вони побачили якусь нашу яскраву комунікацію і згадали про нас. Я помічаю гарну кореляцію між поверненнями й тим, що ми, наприклад, опублікували річний звіт чи запустили якусь масову акцію.

Чи знайомите ви організації, чиї запити на партнерство для вас не є актуальними, з іншими компаніями, яким пропонована співпраця може бути потенційно цікавою?

Галина Соловей:

– Ми раді бути корисними, незалежно від того, чиїми руками буде зроблена добра справа. Нещодавно у нас був випадок, коли одна з обласних адміністрацій звернулася з проханням облаштувати дитячий куточок у бомбосховищі, але ми не реалізуємо зараз такі проєкти. Тож ми скерували їх із цим запитом до фонду, який цим займається. Сподіваюсь, що проєкт вдасться.